Сонце всiх планет i цариця Бiблiя з тайнотворених фiгур, притч та подобизн утворена. Вся вона лiплена з глини i зветься у Павла "буйством". Але в цю глину вдихнуто дух життя, а в тiм буйствi ховається мудрiсть усього смертного. Зобразити, приєднати, уподiбнити — означає те саме.
Прийми ж, люб'язний приятелю, дружнiм серцем вiд твого друга цю небезсмаковиту думок його воду. Не мої це думки, не я їх вигадав, бо iстина безначальна. Але люблю — з тим i мої, люби — i будуть твої. Знаю, що твiй плотський бовван рiзниться вiд мого опудала, але двi рiзнi посудини хай наповняться одним лiкером, хай будуть єдина душа i єдине серце. В цьому й полягає справжня дружба i єднiсть думок. Все не наше, все загине — i самi боввани нашi. Однi лише думки завжди з нами, одна лише iстина вiчна, а ми в нiй, як яблуня в своїм зернi, затаїмося.
Будьмо ж дружнi! Прийми i споживай з Петром мої чотириногi звiрi, змії та птицi. Хай тебе Бог благословить! З ним не зашкодить i трута поганська. То лише образи, що криють, як полотном, iстину. Споживай, доки споживєш з Богом чого кращого.
Люб’язний приятелю! Твій вірний слуга,
любитель священної Біблії
Григорій С к о в о р о д а 1774 року в селі Бабаях,
напередодні П’ятидесятниці
Байка 1. Пси
У селi в господаря жило два пси. Довелося якось повз ворота проїжджати незнайомцевi. Один пес вискочив, погавкав, доки чоловiк не зник iз очей, i повернувся до двору.
Що це тобi дало? — спитав другий собака.
У всякому разi не так нудно, — вiдповiв той.
Але ж не всi,— сказав розумнiший, — переїжджi такi, щоб їх обов'язково мати за ворога нашого господаря. Коли б так, то б i я повинностi своєї не залишив, хоч iще з минулої ночi в мене пошкоджено вовчими зубами ногу. Собакою бути — це рiч непогана, а от брехати на кожного — зле.