Тринь-дилинь… дилинь-дзинь…
Але завтра він обов’язково піде в зал, раптом спалах інтуїції, як сьогодні, відбудеться знову (або його навідає Дух Великого Гравця).
Тринь-трипь… тр-р-р-ра… клинк-дзиннь…
Дух Великого Гравця! Це круто. А якщо везіння триватиме… Влад почув, що його хтось доганяє. Але вирішив не обертатися: яке йому діло? Важливо, чи повториться завтра… їх там позаду, здається, двоє.
ДЗИНЬ!
За мить до того, як вони з ним порівнялися, Влад стишив крок, щоб пропустити їх уперед. «А може, подарувати мамі якийсь презент, не дуже дорогий, хай пустить сльозу…» — встигла промайнути думка, перш ніж один із тих, що його доганяли, виявився на крок попереду від іншого, який загаявся. Якийсь маленький презент. Чому б ні, утре цьому старому козлові…
— Опа! — різко обернувся той, що попереду, і вони ледь не зіштовхнулися.
— Ти? — вирвалося в обох майже одночасно.
Влад першим простягнув руку колишньому однокашникові. Той її недбало потис і глянув за спину Влада, посміхаючись своєму попутникові. Обертатися назад Владу чомусь зовсім не хотілося.
— Як життя? — запитав він.
— Може бути, — колишній однокашник, якого звали Стас, знизав плечима з таким виглядом, наче йому раптом стало нецікаво. — Може, варто відзначити зустріч, як вважаєш?
— Та я, взагалі-то… — посміхнувся Влад, — поспішаю додому.
— А ми — ні, — раптом розсміявся Стас і додав, якось дивно підморгуючи: — Твоя присутність необов’язкова.
Його супутник фиркнув слідом. І Влад раптом усе зрозумів: знають. Вони знають, бо такі, як ці, завжди знають — якимось особливим внутрішнім чуттям.
Він шморгнув носом, утягнувши шмарклі, й відчув, як густий слиз повільно опускається в горло.
— Не будь жлобом, Мамуло, — усе ще посміхаючись, сказав Стас майже по-дружньому.
«Мамула» було поганим знаком — псевдо, що найчастіше заміняло йому в школі ім’я. Особливо в старших класах, коли в більшості хлопців почали стрімко розвиватися справжні чоловічі м’язи, а в нього — пузо і задниця. «Мамуло» було зовсім кепсько, до того ж зараз, на темній і порожній вулиці в компанії таких хлопців, як Стас.
— Гарна була гра, — сказав той, що стояв позаду. Влад повернув голову й побачив хлопця з залу автоматів у синій болоньєвій куртці, тільки вже без незмінної пляшки пива.
— Що…
І Влада зігнуло навпіл від вибуху нестерпного болю в паху, бо цієї миті Стас ударив його ногою. Осівши на мокрий тротуар, Влад навіть не відчув, як хлопець у синій куртці встиг обшарити його кишені й витягти гроші, він тільки побачив, що складені купюри передали з рук у руки, і вони зникли за пазухою в Стаса.
Від запаморочливого болю Влад не розібрав слів, якими обмінялися колишній однокашник і хлопець із залу, перш ніж піти далі. Проходячи повз нього, той стусаном відкинув ногу Влада, виставлену поперек тротуару.
А Стас, не обертаючись, махнув йому рукою:
— Бувай, Мамуло.
Влад беззвучно відкрив рот, заплющив очі й притулився потилицею до холодної і твердої стіни будинку. Здавалося, все трапилося миттєво. Ось він ішов, ніс у кишені виграш, про який донедавна не смів навіть мріяти і який вирішував майже всі його проблеми, і ось уже…
— О Боже… — він почув, як промокають наскрізь штани на задниці й стрімко розпухає мошонка.
Потім заплакав.
Розділ 2
Він схлипував і корчився від болю в напухлих яєчках (а вони продовжували пухнути… як сливи, що спіють із неймовірною швидкістю), та через п’ять хвилин таки змусив себе підвестися на ноги й зашкутильгав вулицею, затуманеною дощем, проклинаючи болісні спазми в паху, мокру задницю, собаче лайно, в яке він вляпався правою рукою, коли впав на тротуар і вимазав рукав куртки до самого ліктя, бо не відразу помітив; проклинаючи Стаса і йому подібних, проклинаючи погоду і власних батьків, хоча зараз вони були зовсім ні до чого, проклинаючи всі на світі ігрові автомати й виродків, що їх вигадали… проклинаючи чортів голос, що дозволив йому виграти й почати будувати далекоглядні плани…
Так, у всьому винен цей клятий голос — гівняна інтуїція або щось там іще. Його підставили, дали відчути смак перемоги, а потім брудно кинули, врізали по яйцях і змусили вивалятися в собачому лайні…