Влад надто піддався власним емоціям, тому трохи розконцентрувався і на мить утратив контроль над своєю невидимою рукою, що стискала Стасову мошонку. Той зумів вирватись і заметався по кімнаті, поширюючи навколо себе майже видимі міазми панічного жаху. Потім заплутався в джинсах, що валялися на підлозі, впав, але миттю звівся на ноги… Тут Влад одразу ж знову наздогнав його й сильно штовхнув. Стас гепнувся назад на ліжко, безладно відбиваючись від чогось невидимого, що переслідувало його і прагнуло заподіяти невимовний біль.
Але цей активний опір не перешкодив Владу знову добратися до його паху. Невидима рука зімкнулася в потрібному місці, Стас охнув. І тепер від божевільного болю взагалі втратив здатність видавати будь-які звуки.
Влад збільшив тиск, пустивши в хід другу руку… а потім третю, четверту, п’яту… поки десь усередині не пролунав подвійний б'лоп-лопп, наче лопнули стиснуті в кулаках виноградини.
— Тайсон готує омлет…
Стаса якось одразу скорчило. Він міг лише, як викинутий на берег окунь, беззвучно хапати ротом повітря й вирячувати очі. Раптом його нижня щелепа відвисла, немов десь зламалася пружинка, а широко розкинуті ноги повільно випрямилися в колінах.
У такому вигляді його й побачили батьки, які заглянули в кімнату через хвилину.
«Так виглядає справедливість», — сказав голос.
Влад, збираючись щось відповісти, розплющив очі, побачив знайомі обриси своєї кімнати й провалився в чорний глибокий сон, схожий на безпам’ятство.
Розділ 3
На годиннику було близько дванадцятої, коли Влад прокинувся — немов міцним стусаном під зад по той бік сну його різко викинуло в дійсність. Тільки снів він цієї ночі не бачив, лише чорна глуха порожнеча.
Але якого дідька він досі валяється в ліжку, адже… За кілька митей Влад зрозумів, що сьогодні неділя, і розслабився. Голова чомусь гуділа, як розворушене осине гніздо, думки плуталися й ледь ворушилися у черепній коробці, як язик п’яниці після обіднього причастя. Влад вирішив хвилин десять іще повалятися, щоб остаточно прийти до тями, однак одразу зрозумів, що його переповнений сечовий міхур, наче настирливий адвокат, вимагає негайного рандеву з вічним в’язнем маленької кахельної кімнатки.
Тому він усе одно мусив вилізти з-під ковдри й задовольнити цю вимогу. Мимохідь знову глянув на годинник — Владові здалося, що тонкі золотаві стрілки ніби намагалися йому про щось нагадати. Однак їх голос був надто слабким, щоб пробитися крізь гул сердитих ос у його мозку.
Ідучи коридором, Влад почув, як мати порається на кухні; відтіля чулося гугняве бурмотіння радіо. Ще він помітив відсутність батькового одягу на вішалці — мабуть, той зранку подався на чергування в студентський гуртожиток, де підпрацьовував вахтером добу через три. Це було гарно: надто часте спілкування з батьком приносило йому небагато радості звідтоді, як він навчився самостійно зав’язувати шнурівки.
У туалеті Влад знову здивувався, чому циферблат будильника, який він бачив щоранку все своє свідоме життя, сьогодні викликав у нього якесь дивне відчуття.
Він довго і з задоволенням справляв нужду, аж раптом у свідомості мелькнуло ще щось тривожне й водночас радісне. Унизу живота виникло відчуття порожнечі. Влада мимоволі потягнуло подивитися вниз, туди, де… О Боже, адже вчора він відніс останню заначку! Його гра — він не міг згадати. Коли Влад уже струшував краник, у паху занило. Щось почало повільно, наче знехотя, виринати на поверхню пам’яті. Коли воно досягло верхніх вод, Влад подумав, що навряд чи в нього колись був такий складний ранок. І чому яйця ниють так, немов він невдало з’їхав по поручнях…
І раптом він із граничною ясністю згадав усе.
Це було схоже на вибух мегатонної бомби: корпус досяг поверхні, реле заклацали… і детонатор спрацював. Спогад про реальне й неможливе вступили в ланцюгову реакцію, примушуючи плавитися мізки.
Існував єдиний спосіб зупинити цей процес.
— Гей, друже, ти ще тут?