Выбрать главу

Гребінка Є. П.

БАЙКИ

ЛЕБЕДЬ І ГУСИ

На ставi пишно Лебедь плив, А Гуси сiрiї край його поринали. "Хiба оцей бiляк вас з глузду звiв? - Один Гусак загомонiв,- Чого ви, братця, так баньки повитрiщали? Ми попеластi всi, а вiн один мiж нас Своє пиндючить пiр'я бiлеї Коли б ви тiлько захотiли, Щоб разом, стало бить, вся беседа взялась, Ми б панича сього якраз перемастили". I завелась на ставi геркотня, Гусине дiло закипiло: Таскають, грязь i глей зо дна Да мажуть Лебедя, щоб пiр'я посiрiло. Обмазали кругом - i трохи галас стих; А Лебедь плись на дно - i випурнув як снiг.

ВЕДМЕЖИЙ СУД

Лисичка подала у суд таку бумагу: Що бачила вона, як попеластий Вiл На панськiй винницi пив, як мошенник, брагу, Їв сiно, i овес, i сiль. Суддею був Ведмiдь, Вовки були пiдсудки. Давай вони його по-своєму судить Трохи не цiлi сутки. "Як можна грiх такий зробить! Воно було б зовсiм не диво, Коли б вiн їв собi м'ясиво",- Ведмiдь сердито став ревiть. "А то вiн сiно їв!" - Вовки завили. Вiл щось почав був говорить, Да суддi рiч його спочинку перебили, Бо вiн ситенький був. I так опредiлили I приказали записать: "Понеже Вiл признався попеластий, Що вiн їв сiно, сiль, овес i всякi сластi, Так за такi грiхи його четвертувать I м'ясо розiдрать суддям на рiвнi частi, Лисичцi ж ратицi оддать".

ДЯДЬКО НА ДЗВОНИЦI

Iзлiз мiй дядько на дзвоницю Та, знай, гука: "Оце кумедiя яка! Всi люди на землi мов тi перепелицi: Здається бiльший з них не бiльше п'ятака. Гай, гай! Як же вони дрiбненькi! Так ось коли я їх як треба розiбрав!" А мимо йдучи, хтось на дядька показав Та, далебi, мене спитав: "Що то таке, чи щур, чи горобець маленький?"

1840

ГОРОБЦI ДА ВИШНЯ

Глянь, глянь, летять, да їх летить чимало, Куди оце летять з оселі Горобцi? Дивлюсь, у сад, побрались молодцi. На Вишеньцi їх геть-то насiдало, I бенкет зараз пiдняли; Цвiрiнькають, джеркочуть, знай, на Вишнi Iз ранку самого до пiзньої пори, Я простий чоловiк, то й взяв собi на мислi, Що Вишеньцi моїй предобре у саду, Що їй превесело, бо як край єї йду Або i так коли зирну у сад iз хати, Все звелять горобцi по гiлочках скакати. Ось тиждень як не був, дивлюсь - кат його ма! На Вишеньцi, гостей нема. Чого лишень вони лiтати перестали? Як розiбрав, бодай i не казать! Ох! поти жевжики вчащали, Поки i всi ягоди на Вишнi обдзюбали - Тепер до бiдної нiколи не летять.

ПШЕНИЦЯ

Я бачив, як пшеницю мили: То щонайкращеє зерно У воду тiльки плись, якраз пiшло на дно, Полова ж, навiсна, пливе собi по хвилi.
Привiв мене господь побачить i панiв: Мов простий чоловiк, там iнший пан сидiв, Другi, задравши нiс, розприндившись, ходили. I здумав зараз я, як тiльки поглядiв, Що бачив, як пшеницю мили.

РИБАЛКА

Хто знає Оржицю? а нуте, обзивайтесь! Усi мовчать. Гай-гай, якi шолопаї! Вона в Сулу тече у нашiй сторонi. (Ви, братця, все-таки домiвки не цурайтесь.) На рiчцi тiй жили батьки мої I панства чортiв тиск: Василь, Iван, Микола, Народ письменний, страх, Бував у всяких школах, Один балакає на сотнi язиках. Арабську цифиру, мовляв, закон турецький, Все тямлять, джеркотять, як гуси, по-нiмецьки. Подумаєш, чого-то чоловiк не зна! Да не об тiм, бач, рiч. Усю торiшню зиму Рибалка ятером ловив в тiй рiчцi рибу; Рибалка байдуже, аж ось прийшла весна, Пригрiло сонечко i з поля снiг погнало; У рiчку снiг побiг, i Оржиця заграла, I ятiр, граючи, водою занесла. "Уже ж вона менi отут сидить в печiнках, Ся рiчка каторжна! - рибалка став казать.- Куць виграв, куць програв, ось слухай лишень, жiнко: Пiду я до Сули скажену позивать!" I рознi деякi казав, сердега, речi, Iз злостi, як москаль, усячину гукав; А далi почепив собi сакви на плечi, У люльку пхнув огню, цiпок у руки взяв I рiчку позцвать до рiчки почвалав. Чи довго вiн iшов, чи нi, того не знаю; Про те нiколи сам Рибалка не казав; А тiльки вiн дiйшов, як слiдує, до краю. Сула шумить, гуляє по степам. Рибалка дивиться i очi протирає: Не вiрить сам своїм очам, Бо по Сулi - чорти б їх мучив матiр - Пливуть хлiвцi, стiжки, дiжки, усякий крам I бiдного його ниряє ятiр! Здихнув Рибалочка да i назад поплiвсь. А що, земляче, пожививсь?
Ось слухайте, пани, бувайте ви здоровi! Еге, Охрiменко дурний: Пiшов прохать у повiтовий, Що обiдрав його наш писар волосний.