Выбрать главу
Осталася, повалилась, От вони білують… Збілували тлусті стегна, Стали та й балюють…
Відживився Пес голодний: «Що, – каже, – служити?.. Та тепер я і без Вовка Можу в світі жити…
Тільки землі наїстися Та сміло кидатись, І будь огир, будь лошиця, А мусить піддатись».
І наїжився до Вовка Та й давай брехати, Давай Вовка голодного Від лошиці гнати.
«Іди, – каже, – коли хочеш, А то прийдуть люди; Тоді тобі, вражий Вовче, Не до шмиги буде!»
Подивився Вовк на нього, Як на того біса, Махнув хвостом, стрепенувся Та й побіг до ліса.
А Собака коло стерва Днює і ночує; Тілько в нього і роботи, Що бальом балює…
І скінчив він всю лошицю, Поживи шукає: Іде собі дорогою, Аж Кота здибає.
«Куди, Котику, мандруєш?» «Притулку шукати!» «А що ж твої господарі?» «Та вигнали з хати!»
«Ну, нічого, будеш, – каже, – У мене служити: В мене будеш, як дитина, У розкошах жити!
А чи їв ти що сьогодні?» «Ні, – каже, – нічого!» «Тож ходімо обідати!» – Каже Пес до нього.
Ідуть вони по степові, Табун коней грає, Пес найкращую лошицю З стада вибирає.
«Видиш, – каже, – ту лошицю, Що білії п’яти? Ото зараз, – каже, – з неї Будем обід мати!..»
І в минуті став він землю Під собою дерти, Став він дерти сиру землю, Мов скажений, жерти.
«А що, – каже, – подивися: Чи чуприна встала?» «Ба ні, – каже, – щось не встала!» «Та кажи, що встала!»
І знов Котика питає: «Чи встала чуприна?» Хоть не встала, а Кіт каже: «Встала, як щетина».
Зачинає знов він землю Під собою дерти, Зачинає землю дерти, Як скажений, жерти…
«А поглянь-но, – каже, – в очі, Чи посоловіли?» Подивився Кіт у очі: «Не посоловіли!»
«Та кажи-бо, старий дурню, Що посоловіли!» Бере Котик та й говорить, Що посоловіли.
Пес, як куля, до лошиці! Вона – копитами! Так Собака і прослалась Догори ногами!..
Прийшов Котик, глянув в очі – Очі вже темніли… «Тепер, – каже, – то вже правда, Що посоловіли!»

19 апреля [1859].

СТАРИЙ ВОВК

Ізнемігся старий Вовк, Ледве що плететься, Аж з ягнятами Вівця На полі пасеться.
Ото йде він до Вівці, Став на задні п’яти, Просить собі на обід Їдного ягняти.
Та і каже, що: «Не дам, Не мої ягнята, А от онде тато їх, Попроси у тата!»
Пішов Вовк до Барана, Став його благати, Щоби йому на обід Ягня яке дати.
А той тільки вгору гоп! Як тріснув рогами, – Так старого й покотив Догори ногами!
Підійнявся старий Вовк, Ледве що плететься, Аж дивиться: із лошам Кобила пасеться.
Підійшов він і туди, Став на задні п’яти, Просить собі на обід В Кобили лошати.
Та і каже, що: «Не дам! Не моє лошатко, А от, – каже, – на горі Ходить його татко!»
Вовк до огиря іде, Став його благати, Щоби йому на обід Лоша теє дати.
А той каже йому: «Стій! Пораджуся мами». Обернувся, як кресне Вовка копитами!
Аж на гони старигань Полетів до лиха, Покотився разів п’ять, Підійнявся стиха.
Іде далі старий Вовк, Ледве що плететься, Аж з пацятами Свиня На горі пасеться.
Іде, бідний, і туди, Став на задні п’яти, Просить собі на обід Їдного пацяти.
Та і каже, що: «Не дам, Не мої пацята, А он, – каже, – попроси, Коли хочеш, тата».
Вовк іде до Кабана. Став його благати, Щоби йому на обід Поросятко дати.
А той його примостив Задом над скалою, Та спереду як турнув Вовка головою!
То так бідний старигань З гори й покачався… І лежав він та й лежав, Далі обізвався:
«Отак, – каже, – коли хоч Що-небудь робити, То до батька не ходи Поради просити!»

7 июля [1859].