Читать онлайн "Байки" - Глібов Л. І. - RuLit

Була в Охріма сіра свита, Так хороше пошита: Іззаду вусики з червоного сукна; На комірі мережечка така, що на! - Хоч голові носити. Дурний Охрім не вмів її глядіти, Таскав, коли й не слід таскать. Раз став він свиту надягать,- Аж дивиться - рукава вже продрались. От мій Охрім, щоб люди не сміялись, Налагодивсь латать. А де ж суконця взять? Охрімові невдивовижу! «Ми знайдемо! - він каже сам собі,- Рукава трохи обчикрижу Та й поможу журбі». Зробив І свиту знов надів. І хороше йому здається, Хоч руки й голі до локіт; Так он біда: куди він не поткнеться,- Усяк од реготу береться за живіт. Розсердився Охрім, що з його так глузують. «Тривайте ж,- каже,- коли так, Зроблю ж я осьде як... Нехай дурні собі пустують; У них, видно, жуки у голові... А ми втнемо рукавця і нові, Хіба мудрація велика!» Охрім догадливий був парубіка! Прехорошенько взяв Підрізав поли він чимало,- Якраз, щоб на рукава стало,- Покраяв та й попришивав - І знов рукава як рукава; І ходить мій Охрім, неначе та проява, Та й думає: «Ось я-то молодець, Удався хоч куди хлопчина!» Дурний, дурний: а на йому свитина, Неначе той німецький каптанець! Отак і з тим буває, Хто чортзна-де добро своє діває,- А там як кинеться - вертить і так і сяк, Неначе горобець у клітці... Дивись, згодя - гуляє неборак В Охрімовій куценькій свитці.

Ішов Старець по долині З ламанцями у торбині; Кругом поле зеленіло, Хлібороба веселило, - А у тебе, Старче сивий, Нема поля, нема ниви,- Вітер тихо промовляє, Жалю серцю добавляє. Скрізь безлюдно по дорозі; Шумлять верби по облозі, Вітер віє-виграває, Старець слізоньки ковтає. Аж назустріч із-за жита Вийшла Доля грошовита, Любо-мило засміялась І до його обізвалась: - Не плач, Старче, не журися, Глянь на мене, звеселися; Буде поле, буде хата, Будуть коники-орлята, І усякая худоба, І розкоші, і шаноба. Золотії бачиш гроші? Із старого міхоноші Вони зроблять пана, дуку, Проженуть від тебе муку, Тобі добре в світі буде, Біля тебе будуть люде На кишеню поглядати, Медом речі поливати; Пережив лиху годину - Наставляй мерщій торбину.- Кинувсь він… одна хвилина - Настобурчилась торбина; Гроші сиплються, аж сяють, Старцю серце звеселяють. - Буде,- Доля обізвалась,- Щоб торбина не прорвалась, Бо тоді вже, як прорветься, Все пропало, все минеться. - Ні, не бійся, Доле мила,- Каже Старець.- Торба ціла; Помаленьку, потихеньку Ще, голубонько, хоч жменьку…- Доля тихо засміялась… Торба трісь - і розірвалась… Старець з ляку торбу в полу, Потім кинувся додолу, Лап та лап - скрізь моріжочок, А хоч би тобі шажочок… - Доле ж моя, нене Доле! - Він голосить на все поле,- Гроші мої, грошенята, Де ви ділись, лебедята? Ой головка моя бідна, І голодна, і безрідна, Тепер ляже в домовину На порожнюю торбину!.- І поплівсь він по дорозі… Шумлять верби на облозі, Вітер віє-виграває, Старець слізоньки ковтає.

Моя байка, добрі люде, У пригоді, може, буде; Я додам вам раду щиру: І при щасті знайте міру.

Сусід до себе кликав кума: - Приходь лиш, брате, на часок: По чарці вип’ємо, сальця з’їмо шматок…- А справді - так не те він дума; То кумові сказав він тільки так! Хотілося ж, щоб похвалиться - Яких він назбирав Співак. От кум прийшов; посіли як годиться; По одній випили, по другій налили… Тут парубки як утяли! Роззявили роти - гукають… Хто вгору дме, а хто пищить… Аж головою кум вертить: - Чорт батька знає як співають! - Став він хазяїну казать,- Аж вуха далебі болять! - - Та, може, й так…- хазяїн став мовляти,- Є трохи хвалшу, що й казати… Так он що - все народ такий, Як кажуть, золотий! То сількісь, що не так співають, Зате горілки не вживають!

А по мені - вже лучче пий, Та діло розумій.

Десь на шляху, біля діброви, У хаті чепурній шинкарочка жила; Про біле личко, чорні брови Далеко чутка йшла. Один купець - забув, як звати,- Із ярмарку багато грошей віз І до шинкарчиної хати Він привернув і з воза зліз. Вишнівочка-первак, хазяйка чорноброва, Та ще к тому веселая розмова Забавили його, І він забув погонича свого. Шинкарка язиком, як на цимбалах, грає, Купець, прицмокуючи, п’є, Погонич все на клунок поглядає, Бо догадавсь, яке добро там є. У хаті жарти, сміх; погонич пильно слуха Та й думає: «Багатим всюди рай». А біс йому в обидва вуха Все шепче: «Утікай! Багатирем ти станеш, будеш паном, Розкошуватимеш весь вік…» І розум в голові покривсь чудним туманом… Погнав він коненят і десь у полі зник. Одумався гуляка, вийшов з хати, Туди-сюди - було та загуло… Купець заметушивсь…«Рятуйте!» - став кричати, А рятувать і нікому було. Побіг він, плачучи, шукати вітра в полі; Нема ні чутки, ні сліда. Не сподівався він такої злої долі, Не снилася йому така біда. Літали в полі скрізь і вітра не піймали… Рибалки шапочку край берега найшли, І хвилі їм нічого не сказали, До моря горе понесли.