Мати уявляла собі царство небесне подібним до майданчика для гри в гольф десь на Гавайях: зелений лужок із доглянутими доріжками, які збігають до теплого океану.
Я трохи покепкував над її омріяним раєм.
— Це схоже на таке місце, де люди весь час п'ють лимонад.
— О, я дуже люблю лимонад,— відказала вона.
Розділ 29
На схилі віку мати говорила й про те, як їй остогидло все штучне: синтетичні запахи, синтетичні тканини, пластмасові вироби і таке інше. Вона любила шовк, ситець, льон, вовну, шкіру, а також глину, скло, камінь. А ще любила коней і вітрильники.
— Усе це повертається, мамо,— казав їй я.
І то була Чистісінька правда.
На той час я вже тримав при своїй клініці двадцятеро коней — а також фургони, вози, коляски та сани. Була в мене й особиста коняка, чудова гніда кобила клайдсдельської породи, на кличку Будвайзер.
Крім того, я знав, що гавані Нью-Йорка, Бостона і Сан-Франціско знову перетворилися на ліси щогл. А я вже хтозна-відколи їх не бачив.
Через три тижні, в день свого п'ятдесятиріччя, я зранку поїхав верхи на Будвайзері в сусіднє селище забрати пошту.
Я отримав Листа від Елізи. Він складався з двох речень: «Вітаю нас із Днем народження. Виїжджаю на Марс!»
На конверті того листа стояв поштовий штемпель двотижневої давності. В тій-таки пошті були й свіжіші новини. «На превеликий жаль, маємо Вас повідомити, що Ваша сестра загинула під сніговою лавиною на Марсі».
Я прочитав ці трагічні рядки, стоячи на трухлявому ганку пошти в затінку сусідньої церковки.
Незвичайне почуття опанувало мене: спочатку я був сплутав його із своїм психологічним станом. Мені здалося, то накотилася перша хвиля розпуки. Я не міг навіть поворухнути ногою чи ступити крок. Більше того, риси мого обличчя опливали, наче розтоплений віск.
А насправді якраз у ту мить неймовірно збільшилася сила земного тяжіння.
Від церкви почувся оглушливий брязкіт. То зірвався й упав додолу дзвін.
А в наступну мить я провалився крізь ганок, і мене ще й придавило його рештками.
В інших місцях планети уривалися підвісні троси ліфтів, падали на землю літаки, ішли на морське дно велетенські лайнери, ламались осі автомобілів, обвалювалися мости і таке інше.
Це було жахливо.
Розділ 30
Той перший різкий стрибок гравітації тривав, може, з хвилину, але після того світ уже ніколи не став таким, як раніше.
Як тільки сила тяжіння впала до нормальної, я вибрався з-під руїн ганку. В голові у мене паморочилось. Я позбирав свою пошту.
Будвайзер наказав довго жити. Він намагався встояти на ногах, і в нього вивалилися тельбухи.
Мабуть, я почував себе, як контужений вибухом бомби або снаряду. Звідусіль потерпілі благали про допомогу — а я ж був єдиний лікар на всю околицю. Однак я пішов собі геть.
Пригадую, що я тупо блукав під яблунями нашого саду.
Стоячи посеред родинного кладовища, я розпечатав листа від фармацевтичної фірми «Елі Ліллі». В конверті було кілька таблеток, кольором і розмірами схожих на сочевицю.
Супровідна інструкція, яку я прочитав дуже уважно, повідомляла, що ці ліки називаються «три-бензо-психоаміл». Компонент «психо» в назві таблеток означав, що вони сприяють урівноваженню поведінки людей.
Диво-препарат рекомендувався тим, хто страждав на так звану хворобу Туретті. Бідолахи, вражені тією хворобою, без будь-якого лихого наміру, прилюдно лаються сороміцькими словами і роблять непристойні жести.
У тому приголомшеному стані, в якому я тоді перебував, мені здалося дуже доречним ковтнути дві таблетки, що я й зробив.
Через дві хвилини усе моє єство сповнилося втіхою і впевненістю у своїх силах. Мені було так добре, як ніколи раніше.
Саме відтоді я привчився одурманювати себе. Ця згубна звичка тривала майже тридцять років.
Отак воно.
Хоч як дивно, але в моїй клініці минулося без жертв. Відбулися дрібницями. Під кількома важчими дітлахами розвалилися ліжка та візки для транспортування хворих. Одна з медсестер провалилась у тайник, колись захований під Елізиним ліжком: вона зламала собі обидві ноги.
Хвалити бога, мати проспала весь той жах.
Коли вона прокинулась, я стояв біля її ніг. Вона знову почала казати мені, що ненавидить усе штучне.
— Знаю, мамо,— відповів я.— Цілком із тобою згоден. Назад до природи!
Я проковтнув ще кілька таблеток три-бензо-психоамілу й пішов до гробниці професора Ілайю Рузвельта Суейна, щоб забрати папери, які ми з Елізою колись там сховали.