Я особисто з'явився до архіву простежити за ходом робіт. Зі сходів я звернувся з промовою до солдатів та кількох випадкових перехожих. Я сказав, що містер Ніксон та його поплічники втратили душевну рівновагу, вражені вірусом самотності дуже небезпечного різновиду.
— Він обіцяв об'єднати народ,— заявив я,— а насправді роз'єднав нас ще дужче. Зате тепер — гей, швидше виносьте! — він нас таки об'єднає!
Промовляючи, я водночас позував перед уявними фотокамерами під промовистим гаслом, викарбуваним на фасаді Національного архіву:
МИНУЛЕ — ЦЕ ПЕРЕДМОВА.
— Не слід вважати їх за вроджених злочинців,— зауважив я.— Просто вони прагнули братерства, яке знайшли для себе в організованій злочинності.
— Під цим склепінням,— і я махнув рукою в бік архіву,— сховано стільки злочинів, учинених самотніми людьми з нашого уряду, що давно слід замінити це гасло на інше: «Краще родина бандитів, аніж узагалі ніякої родини».
Я певен, що нині ми підведемо риску під ерою подібних трагічних непорозумінь. Друзі, сусіди, родичі! Передмову закінчено! Почнімо ж виконувати нашу благородну місію!
Дякую за увагу, закінчив я свою промову.
На превеликий жаль, мої слова не могли бути надруковані в жодній великій газеті або журналі. Всі друкарні через нестачу палива, припинили роботу. На місці мого виступу не було й мікрофонів. Перед Національним архівом стояли тільки звичайні люди.
Отак воно.
Щоб гідно відзначити сьогоднішню подію, я звелів видати солдатам меморіальний нагрудний знак. То було пластмасове кружальце на голубій стрічці.
Напівжартома я пояснив, що голуба стрічка символізує «Синього птаха щастя». І, звичайно ж, на значку був напис:
КІНЕЦЬ САМОТНОСТІ!
Розділ 33
У нашому Національному парку хмарочосів ранок у розпалі. І хоча сила земного тяжіння сьогодні досить помірна, проте Мелоді та Айседор не збираються працювати на піраміді Немовляти. На даху одного з хмарочосів ми влаштовуємо пікнік. Молоді ставляться до мене дуже приязно: адже за два дні — мій день народження. Сміх та й годі!
Над усе в світі їм подобається відзначати дні народження.
Мелоді обскубує курку, яку приніс один з Війриних рабів. Окрім того, невільник передав нам дві хлібини та два літри пива. А ще раб показав кумедну пантоміму: притуливши до сосків денця пляшок, він удавав, ніби той пінистий напій цідиться з його грудей.
Ми щиро сміялися й плескали в долоні.
Обскубане куряче пір'я Мелоді підкидала вгору. Гравітація була слабка, тому моя онука скидалась на білу відьму. За кожним її рухом угору злітала зграйка легкокрилих метеликів.
В мені буяла чоловіча снага. І в Айседорові також. Власне, як і в кожному з чоловіків у такі дні.
Мітлою, яку він сам змайстрував із вербових прутиків, Айседор підмітає підлогу. При цьому він мугикає одну з двох відомих йому пісеньок. На жаль, ще в дитинстві йому на вухо наступив ведмідь, отож він безжально калічить мелодію:
І згадався мені той день,— а тоді човен уві сні мого життя був далеко від кінцевого затону,— коли надійшло послання від президента країни, тобто від мене самого. Подібно до інших громадян, я схвильовано чекав, яку відповідь дадуть комп'ютери, визначаючи мені друге ім'я.
Президент привітав мене з новим другим ім'ям, рекомендуючи вживати його для підпису, а також зазначити на своїй "поштовій скриньці, в адресних і телефонних довідниках тощо. Повідомлялося, що дане ім'я машина обрала цілком випадково: воно не натякає ні на мою вдачу, ні на мою зовнішність або минуле.
Проте тут-таки в оманливо невимогливій формі адресатові накидали певні зобов'язання перед новоспеченими родичами, як-от:
поливати їхні домашні рослини за відсутності господаря;
бавити їхніх немовлят — з тим, щоб батьки могли відлучитися з дому на годину чи дві;
не тримати від них у таємниці ім'я кваліфікованого дантиста;
підтримувати з ними жваве листування;
проводжати полохливих до лікаря;
провідувати невдах у в'язницях та клініках;