Доктор Суейн так і не написав про електронний пристрій у містечку Ербана, за допомогою якого йому пощастило возз'єднатися з розумом своєї небіжчиці сестри, поновивши, таким чином, геній, що його близнюки утворювали в дитинстві.
Сам пристрій — кілька людей, які знали про його існування, називали те чудо техніки «Хулігеном» — являв собою звичайну глиняну трубу діаметром двадцять сантиметрів і завдовжки два метри, змонтовану на металевому ящику, де був пульт управління гігантським циклотроном. Його магнітний контур, у якому розганялися елементарні частки, проходив крізь кукурудзяні поля поза містом.
Отак.
До певної міри «Хулігена» самого можна було вважати привидом, оскільки вже давно апарат не працював — бракувало електроенергії та ентузіастів використовувати циклотрон за призначенням.
Якось двірник Френсіс Залізо-Сьомий Хуліген поставив на ящик спочатку трубу, а потім і термос зі своїм сніданком. І раптом із труби почулися голоси.
Двірник покликав доктора Фелікса Боксита-Тринадцятого фон Петерсвальда, якому належав апарат. Але труба мовчала.
Проте доктор фон Петерсвальд довів, що він великий учений, і не пустив повз вуха розповідь двірника. Він знову й знову розпитував містера Хулігена.
— Термос?— несподівано перепитав учений.— Куди ж він подівся, ваш термос?
Сторож тримав його в руці.
Доктор фон Петерсвальд наказав негайно поставити термос туди, де він був раніше.
Труба відразу заговорила.
Голоси повідомили, що вони озиваються із загробного світу. Цілий хор голосів на задньому плані нарікав на нудьгу, соціальні проблеми, дріб'язкові болячки і таке інше.
Як зазначив у своєму таємному щоденнику доктор фон Петерсвальд, «усе це дуже скидалося на те, що чутно в телефонній трубці сльотавого осіннього дня, коли вас з'єднують із збанкрутілою фермою по відгодівлі індиків».
Отак воно.
Коли за допомогою «Хулігена» доктор Суейн увійшов у контакт із небіжчицею сестрою, на сеансі були присутні вдова доктора фон Петерсвальда Вілма Молочай-Сімнадцята фон Петерсвальд та її п'ятнадцятирічний син Девід Нарцис-Одинадцятий фон Петерсвальд — один з братів доктора Суейна. Той хлопець страждав на соціально небезпечну хворобу Туретті.
Саме тоді, коли президент почав свою розмову з Елізою крізь Непроникну Стіну, з бідолашним Девідом стався жорстокий напад хвороби.
Хлопець спробував був притлумити в собі невтримний потік лайки. Однак усе, що він зміг,— це підняти голос на тон вище.
Власне, й сам доктор Суейн утратив на деякий час тяму. Такий довготелесий і старий, він виліз на ящик і зігнувся над трубою, щоб бути якомога ближче до своєї сестрички. При тому він звалив додолу необхідний для спілкування з потойбічним світом термос, чим і порушив зв'язок.
— Алло! Алло! — кричав він.— Алло!
— Вишкребок... Недоносок... Послід...— лаявся підліток.
На земному кінці зв'язку тільки вдова фон Петерсвальд зберегла тверезу голову, тож саме вона поставила термос на місце. Жінці довелося буквально увіпхнути його між трубою і коліном президента. І так вона й лишилася в досить-таки гротесковій позі: зігнута під прямим кутом над трубою, рука простягнута вперед, а п'яти відірвані від підлоги. Доктор Суейн придавив не лише термос, а й удовину руку.
— Алло! Алло! — кричав він, майже запхавши голову в трубу.
По той бік труби лунало якесь гелготання, кудкудакання, квоктання і сокоріння.
Хтось чхнув.
А хлопець і далі лаявся.
Перш ніж Еліза змогла озватися, покійники на задньому плані збагнули, що бідолашний Девід — споріднена їм душа, як і вони, скривджена умовами людського буття у Всесвіті. Тому мерці почали підбурювати підлітка, лаючись ще крутішими слівцями, ніж він.
То був справжній бедлам.
Та, незважаючи ні на що, доктор Суейн усе ж таки зв'язався із сестрою. Їхня розмова віддавала такою інтимністю, що якби не його велетенські розміри, він неодмінно заліз би в трубу.
Еліза наполягала, щоб він якомога скоріше вмирав: тоді вони знову зможуть об'єднати свій інтелект. Їй дуже кортіло негайно взятися до розробки способів удосконалення нині геть незадовільного, тільки так званого, раю.
— Може, тебе там мучать? — запитав Вілбер.
— Ні,— відповіла Еліза,— навпаки, всі ми тут здихаємо від нудьги. Той, хто створив це місце, нічого не розумів у людях. Ти тільки подумай, брате,— тут вічність. Це назавжди! Земне життя — лиш одна мить порівняно з нашим. Брате, скоріше пусти собі кулю в лоб!..