Нищівною виявляється соціальна критика Курта Воннегута і в інших галузях сучасного йому життя Америки. Пародією на новітнього генерала виступає капітан Бернард О'Хара, який протягом одинадцяти років утримує позицію на дні підземної шахти з балістичною ракетою під вашінгтонським парком Рок-Крік. Такі самі вояки й нині виконують у «надтаємних» бункерах «надтаємні» інструкції НАТО і Пентагону, уявлення не маючи, що діється на світі. Проте сьогодні голос мільйонів людей доброї волі заявляє рішуче: «Ні — війні!» У цьому хорі давно чути голос прогресивного американського письменника Курта Воннегута, який, виступаючи 14 червня 1982 року в газеті «Інтернешнл геральд трібюн», зазначив: «Убивство настільки втратило свою привабливість, що кожен розумний житель Сполучених Штатів переймається жахом від думки, що його країна здатна знищити практично все населення Москви, Ленінграда чи Києва. Часто кажуть: щоб уникнути світової війни, необхідно змінитися самим людям. Що ж, маю гарну новину: вони вже давно змінилися. Ми вже не такі неосвічені та кровожерливі, як були раніше».
Змінюються люди і в романі «Балаган»; навіть таким броньованим слимакам, як капітан Бернард О'Хара доводиться залишати свої сховища й цікавитися проблемами довколишнього світу.
У «Балагані» автор продовжує дискредитувати погляд на американське суспільство як «суспільство загального благоденства» і «рівних можливостей». Тому однієї теми про штучно поширені родини видається йому замало, в контексті твору з'являються інші «балаганні» пародійні сюжети:
на нову хвилю христосоманії та масове строкате богошукання;
на новітні досягнення науки, зокрема медицини і фармакології, що нічого спільного з наукою не мають;
на постійну політичну боротьбу кандидатів у президенти, що призводить до виникнення таких міфічних істот, як король Мічігану, пірати Великих Озер, герцог Оклахоми, надзвичайний губернатор Флоріди;
на хворобливий потяг до спіритизму, окультних наук і містики (адже сьогодні понад сорок мільйонів американців постійно користуються послугами десяти тисяч астрологів, прибуток яких перевищує 200 мільйонів доларів);
на науково-технічний прогрес, що, з одного боку, дозволяє змінювати гравітацію Землі, а з іншого — змушує освітлювати халупи каганцями, бо на Манхеттені не те що електричної лампочки, а жодної свічки не лишилося.
Звичайно, суперечливість і певна обмеженість поглядів американського фантаста виявилася в тому, що, змальовуючи апокаліптичну картину майбутнього буржуазного суспільства, він переносить «невиліковні» хвороби цього ладу на все людство, забуваючи про глибоку відмінність двох соціальних систем. А втім, справедливі слова одного з провідних вітчизняних американістів, літературного критика Олексія Звєрєва про цей твір: «Це дуже сумна книга. З усіх фантазій Воннегута «Балаган» найгіркіша, найжорстокіша.
Але навіть у ній відсутній безпросвітний песимізм і однозначно негативне сприймання перспектив «прогресу». Така позиція завжди була чужою художньому мисленню Воннегута. У кожній його книзі є й «інша можливість». Нереалізована можливість по-справжньому людського світу, в засадах якого стоїть старий, але не старіючий гуманістичний ідеал...»
Справді, саме вона, ця думка, визначила магістральний «моральний» вектор цього складного, багатопланового твору. І, звичайно, цілком слушно зауважують ті літературознавці, які розглядають «Балаган» не тільки як сигнал тривоги за майбутнє, але і як приклад глибокої віри в людський розум і людське серце, приклад громадянської відповідальності за долю планети і надії на те, що людство знайде способи порятунку від гротескної перспективи капіталістичного виродження, змальованої у «Балагані».
В. Горячев, О. Рудяченко