— Ага, я її бачила! Вона зараз у нашому селі. Тобто у селі, найближчому до нашої вілли! — радісно скрикнула Пенелопа. — Ти говориш про той симпатичний маленький паротяжик, що стоїть на платформі біля залізничної станції? Це його ти називаєш мадам Гортензія?
— Так-так! — зрадів Папуга. — То як вона там?
— Добре, — відказала Пенелопа. — Вона гарненька.
— Ми ніколи не показували машинам нашого входу, — сказав Папуга. — Ненадійні вони, ці машини, але старенька мадам Гортензія — добра душа. Вона зібрана не так, як теперішні поїзди. Якщо ми виїдемо сьогодні вночі, то вона відвезе нас до самісінького входу в Міфологію. А там уже підемо пішки — вздовж річки.
— Якщо там є річка, то чому б нам не попливти човном? — поцікавився Саймон.
— Ой, якби ж ми його мали, то попливли би, — зітхнув Папуга.
— Але ми маємо! — радісно вигукнув Пітер. — У нас є човен, він тут, за цією піщаною дюною.
— Та ви жартуєте!!! — не повірив Папуга.
— Ні, — сказала Пенелопа. — Можеш сам піти і пересвідчитись.
Папуга з вершечка золотої клітки злетів над піщаною дюною, виграючи на сонці всіма барвами веселки. Швидко глянув на човен, повернувся і знову вмостився на верхівці клітки.
— Тобі вже не можна так літати, у твоєму віці, — буркнула Дульчібелла. — Скільки разів я про це казала!
— Це грандіозно! — вигукнув Папуга, трохи захеканий. — Чудово! Якраз те, що нам потрібно: надувний, та ще й такого гарного кольору. Діти, який же я радий, що ми з вами зустрілися!
— Ми теж дуже раді! — сказала Пенелопа.
— А тепер треба розробити план, — нагадав Папуга. — Ось що я пропоную. Якби ви були такі добрі та заховали нас із Дульчібеллою у клітці десь біля дороги, а опівночі повернулися, то ми б усі разом пішли до села Дайкофта і попросили мадам Гортензію підвезти нас до входу в країну Міфологію. А далі вже самі попливемо човном. Як вам такий досконалий план?
— Супер! — вигукнув Саймон і посміхнувся.
— Ми із Саймоном беремо на себе зброю і спорядження, — заявив Пітер. — А Пенелопа відповідатиме за харчі та речі першої необхідності.
— О Боже, — Саймон здригнувся від несподіваної думки, — але скільки часу триватиме ця подорож?
— Думаю, кілька днів, — відповів Папуга. — А що?
— А як же твій тато, Пенні? — спитав Саймон. — Як йому це пояснити?
— Дуже просто, — заспокоїла його Пенелопа. — Він якось казав мені, що коли ви приїдете, ми можемо взяти намет і влаштувати собі на пляжі кемпінг на кілька днів. І тепер нам потрібно тільки сказати, що ми підхоплюємо цю ідею і влаштовуємо кемпінг. Словом, у цьому покладіться на мене.
— Отже, вирішено. Пора братись до роботи, — діловито сказав Пітер.
Діти обережно винесли клітку на пагорб і заховали в заростях мирта. Відтак попливли назад, до свого берега, випустили повітря з човна і понесли його додому. Як Пенелопа й передбачала, дядечко Генрі не заперечував щодо їхнього наміру влаштувати кемпінг на пляжі.
— Зараз саме місяць уповні, — говорила Пенелопа, — і ми зможемо провести кілька ночей на березі, а тобі зовсім не варто за нас хвилюватися.
— Так, я не хвилюватимусь, — відповів дядечко Генрі. — Я у вашому віці дуже любив такі місячні ночі на пляжі. Чудові були часи! Бажаю вам гарно розважитись.
Діти всі разом пішли до спальні хлопчиків готувати і пакувати спорядження. Саймон змайстрував три списи — тісно примотав загострені кухонні ножі до бамбукових палиць. А Пітер зробив катапульту з рогатої маслинової гілки та міцної гуми, яку йому дала Пенелопа. А ще вони взяли зі собою три ліхтарики, компас і скриньку з найнеобхіднішими речами, куди поклали всілякі пластирі, бинти, вату і три великі коробки сірників. Папуга запевнив, що коли вони дістануться до Кришталевих печер, оселі Г. Г., їжі буде вдосталь. Тому діти прихопили харчів стільки, щоб вистачило на одну добу, і таких, які не треба готувати — родзинки, горіхи і шоколад. А тоді посідали на ліжка і стали чекати…
Щойно пробило північ, вони крадькома вибралися з дому і пішли вниз місячною стежкою, несучи із собою зброю, спорядження і найважливішу річ — човен. Підійшовши до миртових кущів, де залишили Папугу, діти помітили дивне світіння, ніби від туристського багаття, а коли підкралися ближче, побачили, що Папуга запалив дві свічки в канделябрах на клавесині і награє тиху ніжну мелодію, а Дульчібелла ледь чутно йому підспівує. Це була така зворушлива і мила сцена: відблиски свічок на ґратах золотої клітки, клавесин із палісандрового дерева, увесь цей мініатюрний інтер’єр, приємна музика і солодкий ніжний голосок Дульчібелли — дітям аж шкода стало турбувати Папугу, хоча вони й розуміли, що мають це зробити.