— Справді? Ви це зробите? — зраділа Табіта. — Але як?
— Ну, ми… — почала Пенелопа, але примовкла. Краєм ока помітила, що в затінку великої шафи в кутку щось ворухнулося.
— Скажи, — промовила вона, — тут, у Кришталевих печерах, є ще хтось, крім вас?
— Хтось іще? — замислено перепитала Табіта. — Ні, тільки я і Г. Г. А що таке?
Пенелопа, не мовлячи й слова, підійшла до дзвінка і натиснула кнопку п’ять разів. За кілька секунд почулося тупотіння, двері рвучко відчинились і Пітер, Саймон, Г. Г. та Папуга увірвалися до кімнати.
— Що сталося? — вигукнув Г. Г.
— Так, які проблеми? — запитали хлопці.
— Зачиніть двері, — сказала Пенелопа.
Вони зачинили двері й обступили Пенелопу.
— Ну? — сказав Саймон.
— Тут шпигун, — спокійно промовила Пенелопа. — Він ховається біля шафи.
Розділ ІV. Шпигуни і плани
— Кажеш, тут шпигун, Пенні? — недовірливо перепитав Пітер. — Ти впевнена?
— Який іще шпигун? — і собі засумнівався Саймон.
— Не знаю, я тільки помітила якийсь рух. Он там, біля шафи, — показала пальчиком Пенелопа.
Хлопчики підійшли до шафи.
— Ти не помилилася, — Пітер нахилився і схопив когось.
— Ану пусти! — почувся хрипкий голос. — Пусти, кажу тобі, болить же!
Пітер повернувся до гурту не сам: він ніс за ногу товсту бородавчасту зелену жабу, вбрану в елегантний жакет. На голові у неї була русява перука, а в лапі — сірий циліндр. Пітер опустив її на підлогу, жаба припала до землі, перевела подих і напружено втупилась у присутніх каламутними жовтими баньками.
— Ага, ось бачите! — тріумфувала Пенелопа. — Я ж вам казала, що тут шпигун.
— Я не шпигун, — хрипко буркнула жаба.
— Гаразд, якщо ти не шпигун — тоді хто ти? — загрозливо спитав Саймон.
— Я… я… м-м-м… Я торговець хутром із Владивостока, — пояснила жаба, помітно хвилюючись. — У мене жінка і шестеро дітей — нічого не вдієш, мушу якось крутитися.
— Краще не бреши! — обурено вигукнув Пітер.
— Що, хіба я не схожий на торговця хутром із Владивостока, який насилу зводить кінці з кінцями? — плаксиво спитала жаба.
— Аж ніяк, — відрубав Саймон.
Жаба на мить замислилась.
— А на торговця діамантами, який прибув сюди просто від зулусів, га? — спитала з надією.
— Теж не схожий, — відказав Пітер.
— А на знаменитого нейрохірурга з Катманду? — не втрачала надії жаба.
— Ні, — Саймон був невблаганним.
— Що ж, доведеться відкрити вам правду, — проникливо промовила жаба. — Я — заможний фермер із Онтаріо, власник молочарні. Зараз у мене відпустка, і я вирішив провідати свою племінницю, себто небогу.
— Я тобі не вірю, — сказала Пенелопа. — Ти шпигун.
— Ні, я не шпигун, присягаюся, — запротестувала жаба. — Присягаюся, панночко. Я вам кажу все, як є. Я вельми заможний торговець збіжжям і подорожую інкогніто, так би мовити, по бізнесу.
— Ти не хто інший, як жаба і шпигун, — твердив Пітер.
— Так-так, до того ж ти такий жалюгідний і бридкий у цій своїй перуці, жакеті і з цим недолугим циліндром, — докинув Саймон.
— Не смійте ганьбити мій циліндр, — скривджено захищалася жаба. — Це чудовий циліндр, один із найкращих елементів маскування, тобто, я хотів сказати, вбрання.
— Ти шпигун, — знову повторив Пітер. — А знаєш, що буває зі шпигунами?
— Не шпигун я, не шпи-гун, присягаюся! — панічно виправдовувалася жаба. — Не чіпайте мене, бо я не шпигун!
— А шпигунів частенько розстрілюють, — продовжував Саймон.
— Або піддають тортурам, — додав Пітер.
— Або спочатку піддають тортурам, а потім розстрілюють, — погрозливо сказав Папуга.
— Гей, ви! Обережніше! До чого ці балачки? — відчайдушно вигукнула жаба. — Слухайте, зараз я вам відкрию всю правду. Я не хотів нічого казати, але ви мене змусили.
— Ну-ну? — заохотив Саймон.
— Я — надзвичайно багатий банкір, маю акції банку, литовець за походженням, у мене жінка та двоє діток, ще й старенька матуся на утриманні, — зізналася жаба, насуваючи на очі циліндр і чіпляючись великими пальцями за пройми жилетки.
— Не вірю жодному слову! — сказала Пенелопа.
— Я також, — сказав Папуга. — Банкір, аякже! Вигадуй! Така жаба, як ти, два і два додати не вміє.
— Коли ти банкір, то цього й не треба вміти, — запевнила його жаба. — Чесно, тобі тоді не треба математики, не треба нічого. Треба тільки пильнувати чужі грошики та вміти відповідати вкладникам, що вони не зможуть їх отримати, — ото й уся робота.