— Браво, Пенні! — вигукнув Пітер.
— Вельми розумно, — підхопив Папуга.
— Блискуче, — погодився Г. Г.
— Так нечесно! — запротестував Етельред, бо раптом зрозумів, що він накоїв. — Як вам не соромно, панночко, хіба так чемно?
— Так само чемно, як тобі шпигувати за нами, — відрубала Пенелопа.
— Але ж це мій фах, я — професійний шпигун, — заперечив Етельред. — А ви не мали права хитрощами виманювати в мене зізнання.
— Ну, пробач, будь ласка. Я думаю, це було необхідно, — сказала Пенелопа. — До того ж нікого це не здивує, бо ти справді поганий шпигун.
— Мені здається, несправедливо так казати, бо я встиг закінчити тільки половину курсу, — ображено відповів Етельред. — Насправді я просто ас. Я чудово вмію перевтілюватись в угорського риботорговця, батька трьох дочок, вдівця — він у мене як живий! Принаймні так каже моя мама. Ви не хотіли би послухати? Я можу ще вдати польського графа, у якого настали темні часи і йому довелося продати свій замок з усім начинням.
— Якось іншим разом, — перебив його Папуга. — А зараз ми хочемо знати, як потрапити в ринву.
— Ну, ні, — буркнув Етельред, — навіть не чекайте, що я відкрию вам усі секрети.
— Здається мені, — Пенелопа підморгнула Папузі, — Етельред не усвідомлює, що ми пропонуємо йому дуже важливу роботу.
— Як це? Мені? — спантеличено перепитав Етельред. — Яку роботу?
— Професійного контршпигуна, — незворушно відповіла Пенелопа.
— Тобто ким це я буду? — розхвилювався Етельред, аж його очі зробилися ще більш банькаті. — Що воно таке?
— Це найважливіший різновид шпигунства, уяви собі, — відповів Пітер.
— Так, — підхопив Саймон, — надзвичайно важлива робота.
— Ого! — видихнув вражений Етельред. — Ну, то як ця робота робиться?
— Отак: ти вдаєш, нібито й далі шпигуєш за нами на користь василісків, — пояснила Пенелопа. — Тим часом насправді ти шпигуєш за василісками для нас. І тому тепер тебе називатимуть ас-контррозвідник Ікс.
— Нове ім’я? — спитав Етельред. — Але чому саме ас-контррозвідник Ікс? І чому мені не можна залишити моє власне ім’я?
— Тому що аси контррозвідки ніколи так не роблять, — сказав Пітер. — Вони занадто важливі персони, щоб залишати собі звичайні імена.
Етельред кілька хвилин розмірковував.
— А маскування мені знадобиться, га? — нарешті спитав він. — Бо маскування — мій талант, і я не хотів би його занехаяти.
— Аякже, звичайно, тобі доведеться маскуватися, — сказала Пенелопа, — і найчастіше доведеться носити збіса хитре й підступне маскування.
— Яке ж, кажи мерщій! — загорівся Етельред, його очі від запалу ледь не вилізли з орбіт.
— Ти будеш маскуватися під себе, — відповіла Пенелопа. — Будеш справжньою жабою.
— Це вже занадто! Ті василіски прекрасно знають, що я жаба, — запротестував Етельред.
— У цьому, власне, й полягають диявольські хитрощі, — втрутився Саймон. — Бо під личиною жаби буде насправді чаїтися ас-контррозвідник Ікс.
— Ага! — вигукнув Етельред, і обличчя в нього засяяло. — Ага, це вам не дурничка, це навіть вельми розумно. Супер! Це якесь найшпигунськіше шпигунство, ого-го!
Діти полегшено зітхнули, а Папуга і Г. Г. перезирнулися.
— Отже, ти погоджуєшся обійняти цю високу посаду? — уточнила Пенелопа.
— Авжеж, панночко, залюбки, — очі Етельреда сяяли. — І ще дозвольте сказати, панночко, що мені буде дуже приємно нести службу з кимось таким, як ви, з отакою гарненькою і такою розумною — цілковито мені до пари.
— Щиро вам дякую, — промовила Пенелопа, ледве тамуючи сміх. — А тепер, якщо Г. Г. буде такий ласкавий і чимось нас почастує, ми зможемо попрацювати над планом нашої операції.
Усі знову повернулися до вітальні, і Пенелопа допомогла Г. Г. подати на стіл розкішний обід, який складався з овочевого супу, ягняти, запеченого із зеленим горошком, печеної картоплі з маслом і сметаною, а на десерт — свіжі полуниці з вершками та меренгою і морозиво на додачу.
— О-о-о, яка смакота! — простогнав Пітер, доїдаючи другу порцію полуниць.
— Так-так, це, власне, один із тих невеличких банкетів, які Г. Г. так любить інколи влаштовувати, — сказав Папуга. — Він справді неперевершено готує. Ну і, звичайно, мушу визнати, місячна морква також йому сприяє — її можна додавати до всього.
— Ага, та місячна морква постійно в тебе на язиці, — зауважила Пенелопа, — і про неї ви співали, коли ми вперше зустрілися. Що це таке?
— Це один із найкращих винаходів Г. Г., — пояснив Папуга. — Вона ніби звичайна морква, тільки смугаста — у червоні й білі смужки. Ми збираємо один урожай на рік і влаштовуємо з цієї нагоди урочисту церемонію — Свято врожаю місячної моркви. А потім розвішуємо її в сушарні.