— Тільки скажи їм, щоб лягали на галявину дуже обережно, — попросив Венслідейл. — Це моє поле для гри в крокет.
Папуга пішов за господарями в дім, а діти обійшли будинок і полягали на крокетній галявині. Крізь відчинені вікна вони побачили велику бібліотеку, обшиту дубом і заповнену книгами від підлоги до самої стелі. Невдовзі туди увійшли Венслідейл із Папугою.
— Так, — сказав Венслідейл. — Хроніки стоять он там, високо, на десятій, одинадцятій і дванадцятій полицях. Ми, горностаї, маємо солідну історію, не те що деякі, в кого, правду кажучи, історія така коротка, ніби їх ніколи й не було на світі.
— До роботи, — сказав Папуга. — Алфавітний покажчик є?
— Є, — Венслідейл витяг грубий брунатний том. — Ось він.
Герцог добув із кишені лорнет і подивився крізь скельця, тоді розгорнув книгу і взявся гортати сторінки.
— Зараз подивимося, зараз, — бурмотів він, — рута, рута, рута…
— Ти дивишся на літеру «л», — зупинив його Папуга. — А треба на «р».
— Так і є, який же я роззява, — Венслідейл так засоромився, аж ніс у нього почервонів. — Чого це я вирішив шукати на «л»?
— Ось воно, є! — переможно вигукнув Папуга. — «Рута, застосування — для подолання василісків, том дев’яносто п’ятий, сторінка вісім тисяч чотириста двадцять четверта».
— Присягаюся Юпітером, хто б міг припустити, що вона тут є, — сказав Венслідейл. — Як це захопливо! Моє маленьке серце аж підстрибує в грудях, запевняю вас. Кажеш, том дев’яносто п’ятий? Ага, то це дванадцята полиця, зараз я приставлю драбинку.
Він поставив драбинку, виліз по ній, витяг великий грубий том, обережно спустився з ним і передав книгу Папузі. Той поклав її на столі і розгорнув.
— Та-а-к, зараз ми побачимо, що там є, — сказав Папуга. — Сторінка 8424, ось, слухайте: «У ті дні полиновий горностай, придворний аптекар, відкрив, що рослина рута, якщо її вживати у відповідних дозах, робить і без того бравих і відважних горностаїв у п’ятдесят разів хоробрішими. Настій рути, випитий перед боєм, забезпечував горностаям перемогу, особливо над василісками, очевидно тому, що ця трава робить укус горностая смертельним для василісків. Однак василіски, бажаючи помститися, спалили поля, засіяні рутою, і відтоді від цієї цінної рослини не лишилося й сліду. І відтоді також василіски взяли собі гасло „Хай не настане той день“, маючи на увазі, що той день, коли рута знову виросте у країні Міфології, стане найгіршим в їхньому житті».
— Присягаюся перукою і накладними кучерями, — зітхнув Венслідейл. — Хто б міг подумати?
Він впав у крісло і почав обмахуватися хустинкою.
— Уявіть собі мене в п’ятдесят разів хоробрішим, ніж я є! Ніхто ж не зможе встояти проти мене! Ого! Тоді я навіть візьму і… і… і вкушу за ногу головного василіска. Як шкода, що цієї дивовижної, чудодійної рослини вже не існує. Не для мене, ви ж розумієте, що я й без того достатньо хоробрий, але я турбуюся про своє військо. Хоча і мої вояки теж відважні по-своєму, але часом потрібне щось таке, що їх би надихнуло — трішки чогось такого.
— Якщо вартовий, якого ми зустріли, — зразок відваги твоїх вояків, то добре було б мати для них трохи рути — про всяк випадок, — сказав Папуга.
— Вартовий? — перепитав Венслідейл. — Ага, ти про нашого бідолашного Вілфреда. У нього слабкі нерви, нещасний хлопчик, він просто суцільний клубок нервів. Відколи він знайшов муху в супі, став сам не свій.
— Але річ у тім, що… — промовив Папуга, — що ми знаємо, де росте рута.
— Та невже?! — захоплено заверещав Венслідейл. — О мій шляхетний Папуго!
— А тепер скажи: якщо ми роздобудемо руту, ти і твої підлеглі погодитеся вживати її, щоб допомогти нам у боротьбі з василісками? — запитав Папуга.
— А ти твердо знаєш, що ця трава подіє потрібним чином? — знервовано поцікавився Венслідейл. — Я дбаю про тебе, дорогий мій Папуго, я дуже не хотів би давати обіцянки, яких не зможу дотримати.
— Я певен, що трава подіє, — сказав Папуга. — Зрештою, так написано у ваших власних «Хроніках Горностайства».
— О, так, у «Хроніках», — із сумнівом промовив Венслідейл. — Розумієш, із тими старими істориками, літописцями, безперечно, мудрими і взагалі… є все-таки одна маленька проблема: вони не завжди вловлюють різницю між дійсністю і фантазіями. Я був би просто щасливий допомогти тобі, дорогий друже, як ти сам розумієш, чесно і самовіддано, за звичайних обставин ніщо інше не могло б принести мені більшої…