Вони крадькома вийшли з печери і помчали Мандрагоровим лісом, а далі через галявину рути до моря. Було чутно, як десь вдалині виють вовкулаки, і Пенелопа аж тремтіла від страху. Нарешті діти добігли до моря і пішли вздовж берега. Пітер і Саймон намагалися знайти орієнтир, біля якого домовлялись зустрітися з Папугою.
Раптом Пенелопа озирнулася назад і з жахом видихнула:
— Дивіться! Вовкулаки!
З протилежного краю берега на них насувалась, як грізна хмара, зграя вовкулак. Очі у них блищали, язики теліпалися, мов лиховісні стяги, ікла виблискували проти місяця і здавались величезними, як печериці. Вони нюшили землю, ішли по сліду.
— Втікаймо за мис, до іншої бухти, — розпачливо крикнув Пітер. — Ми зі Саймоном будемо відганяти їх камінням, а ви з Етельредом тим часом шукайте човен.
Вони добігли до мису і подерлися на скелю. Пітер вилазив першим — аж раптом зупинився:
— Т-с-с-с, — прошепотів він. — Там, по той бік скелі, хтось є. Може, вовкулаки хотіли відрізати нам шлях до втечі і прислали сюди іншу зграю?
Усі завмерли. Їхні серця шалено стугоніли. Прислухались. Якусь хвильку було тихо, а далі почувся голос:
— Щоби зробити справді смачну запіканку, я завжди додаю дрібку розмарину і чебрецю, трішки полину і цибулі, а потім ще доливаю найкращої мадери.
— Ти кудись поспішаєш? — запитав інший голос.
— Це Освальд! — закричала Пенелопа. — Освальд і Фенелла!
Вони видряпались на скелю і побачили перед собою човен із Папугою і Фенеллою на борту, а збоку, на мілині, лежав Освальд. Ззаду вже долинало сопіння і гарчання вовкулак та гуркіт каміння, що осипалося з-під їхніх лап. Діти з Етельредом швиденько зістрибнули зі скелі в бухту і щодуху побігли до човна.
— Папуго! Папуго! Допоможи! — кричала Пенелопа. — За нами женуться вовкулаки!
— Ах, вовкулаки! — вигукнув Освальд. — Зараз подивимось.
Він підплив до бухти, вислизнув на берег і своїм великим синім тілом заступив дорогу вовкулакам. Тоді набрав повен ротисько морської води і виплюнув її просто на хижу зграю, ніби з пожежного шланга.
Потужний струмінь води вдарив у перших вовкулак, і ті позадкували зі скавулінням і тихим гарчанням.
— Лихі невиховані потвори, ще й камінням кидаються, — мовив Освальд, знову набрав повну пащеку води і випустив на вовкулак, які тепер чимдуж кинулися навтьоки.
Тим часом Папуга перелетів на плече до Пенелопи і цьомкнув її у вушко.
— Моя люба, найдорожча Пенелопо, — сказав він, — я такий радий, що ти жива-здорова. Нумо швидше всі у човен.
Вони сіли в човен, відштовхнулись від берега, відпливли далеченько і тоді покликали Освальда, який все ще бешкетував на березі: ганяв вовкулак то туди, то сюди, поливаючи водою, і сміявся. Почувши, що його кличуть, він відразу покинув ту мокру справу і поплив до своїх друзів, а втомлена і розлючена зграя залишилася ні з чим.
— Буде їм наука, — задоволено промовив він. — Будуть знати, як жбурляти камінням в іноземців.
— Що ж, — засміявся Папуга, коли хлопці накинули петлю на шию Освальду, — присягаюся Юпітером, ми це зробили. Всі живі-здорові, маємо чотири мішки рути. Хіба це не добра робота?
— Дорогою ще треба заїхати по лаванду, — нагадав Пітер. — І тоді — стережіться, василіски!
— Так, — підхопив Саймон, — ми їм покажемо!
— Освальде, ти будеш нас тягти всю дорогу? — запитала Пенелопа.
— Так, — відповів Освальд, — вам дуже пощастило, що в мене зараз нічого не готується в печі, й один день я радий вам присвятити.
— Це прекрасно, — сказала Пенелопа. — До того ж я ще хотіла дати тобі один рецепт.
— О, яка ж ти добра і щедра дівчинка, — Освальд був зворушений.
— Уперед! — скомандував Папуга.
І Освальд поплив уперед, до сонця, яке саме вставало з-за моря, і тягнув за собою човен із друзями — назустріч завершальному етапові їхньої незвичайної пригоди.
Розділ VІІІ. Битва за Замок василісків
Брава команда повернулася в Кришталеві печери з дорогоцінною ношею — мішками, повними лаванди і рути, — і закипіла робота. В Етельреда, Пітера і Саймона з’явилися блискучі стратегічні ідеї.
Ідея Етельреда полягала в тому, щоб завербувати Освальда з русалками і доручити їм витягти той здоровенний корок, який закриває отвір у рові з водою навколо Замку василісків. Коли вода стече, запевняв він, оголяться великі труби, що ведуть у темницю, де василіски тримають три великі книги. Усі побоювались, що коли почнеться атака на замок, василіски спересердя можуть спалити книги, а без них Г. Г. як без рук. Тож, за планом Етельреда, необхідно було зібрати спецзагін, який би проник трубами до темниці, знешкодив василісків і став на варті при великих книгах, допоки замок не перейде в їхні руки. Усі дружно визнали, що це чудовий план, і Освальда відіслали з візитом до міс Вільямсон Сміт-Сміт-Браун, щоб він їй усе детально роз’яснив і залучив разом із подругами до спільної справи.