Коли всі вийшли з великої банкетної зали, Пенелопа перестріла Етельреда.
— Етельреде, знай, ти здійснив надзвичайно мужній вчинок, коли проник у Замок василісків і так чудово все організував.
— Та що ви, панночко, — відповів на це Етельред, — я ж вам казав: мистецтво маскування — це мій коник.
— Ти проявив справжню військову хитрість і відвагу, — сказала Пенелопа. — І я маю до тебе особисте прохання.
— Будь ласка, просіть, що забажаєте, панночко, — палко запевнив Етельред. — Ви тільки скажіть — і я все зроблю.
— Обіцяєш?
— Аякже, панночко, навіть не сумнівайтесь, — підтвердив Етельред.
— Тоді, — вела далі Пенелопа, — ти зі своєю бригадою смертельно страшних жаб маєш проникнути в замок по водогінній трубі, так?
— Саме так, панночко. Я, можна сказати, йду на чолі бригади.
— Я хочу піти разом із вами.
— Що?! Ні-ні, панночко, хвилинку, — розхвилювався Етельред. — Так негарно, я не можу взяти вас, слово честі. Коли щось станеться з вами, я собі цього не пробачу, і ніхто ніколи мені цього не пробачить.
— Але ж ти обіцяв? Обіцяв! — сказала Пенелопа. — Я не збираюся сидіти тут без діла, коли інші воюють. Ну, будь ласка, Етельредику, хороший, я мушу піти з тобою. Я надягну вашу симпатичну червону уніформу, коси заховаю під шапочку так, щоб ніхто й не здогадався. Я обіцяю робити тільки те, що ти скажеш, а ти завжди зумієш мене захистити, якщо знадобиться.
— Хай йому грець, панночко, — пригнічено пробурмотів Етельред. — Якщо хтось почує про це, з мене здеруть шкіру, слово честі, здеруть.
— Але ти допоможеш мені? — вигукнула Пенелопа.
— Ну, я ж обіцяв, нічого не вдієш, — зітхнув Етельред. — Отже, доведеться дотримати слова. Про одне лише прошу, панночко: будьте дуже обережні, бо на нас чекає страшенно небезпечна справа.
— Так, я буду дуже обережна, — пообіцяла Пенелопа.
Папуга обрав собі роль генерального наглядача за всією битвою, а відтак мусив кружляти довкола замку, спостерігати за військовими діями і звертатися з отриманою інформацією до Г. Г., який мав перебувати в персональній повітряній кулі, прив’язаній у зручному і безпечному місці, звідки добре видно поле бою.
Отже, наступного ранку, за десять шоста, повітряна куля Г. Г. поволі знялася в небо на довгій шовковій стрічці, яку сплела Дульчібелла. Г. Г. мав при собі водяний пістоль із лавандовою водою про всяк випадок, великий пакунок із бутербродами, пляшкою місячноморквяного інжирного пива і підзорною трубою Папуги. А Папуга примостився на краєчку кошика, готовий злетіти, щойно почнеться битва. Із цього спостережного пункту — кошика, завислого в повітрі, — Г. Г. бачив під собою Замок василісків і спостерігав за пересуваннями їхніх бойових загонів.
Рівно о шостій грифони вивели свої катапульти на бойові позиції і біля кожної батальйон горностаїв ретельно поскладав гарматні ядра акуратними стосами. Табіта бігала від одного стосу до іншого, дихаючи вогнем на ядра, аж поки вони не розжарювалися до багряного світіння і мало не плавились.
Тим часом горностаї, жаби, русалки й Освальд переховувались у Корковому лісі поблизу замкового рову. За невеличкою смугою пагорбів, якраз навпроти підйомного мосту, Пітер виставив свою кавалерію, а Саймон там само прив’язав усі повітряні кулі.
Тепер усе було напоготові, всі трималися мужньо, хоч і з деяким острахом, і терпляче очікували сигналу від Г. Г. Рівно о пів на сьому Г. Г. вихилився з кошика і замахав великим зеленим стягом із золотими смугами — прапором країни Міфології. І битва за Замок василісків почалася.
Вісім грифонів, користуючись своїми довгими черпаками, якими в мирний час розмішували розплавлене золото в казанах, заклали розжарені ядра в катапульти. Ще вісім грифонів за сигналом командира натиснули на важелі, катапульти вистрілили, посилаючи золоті блискучі і гарячі ядра просто на зубчасті мури замку. Ядра гримнули, зробили пробоїни в мурах і залишились там, повільно розгоряючись, а василіски кинулись носити воду відрами й гасити їх. Після трьох залпів верхня частина мурів була майже зруйнована, то тут, то там замок палав, і василіски так розгубилися, що було очевидно: їх застали зненацька. Однак вони все-таки перетягнули кілька гармат на нові позиції і зробили п’ять пострілів по грифонах, проте влучність їхня, на відміну від супротивників, була нікудишня.
Зненацька величезний підйомний міст із жахливим гуркотом, схожим на грім канонади, впав додолу — і всі зрозуміли, що це відважний Егберт успішно перерізав канати. Тут же, не зволікаючи, Пітер у своєму блакитно-золотому однострої, що його Пенелопа пошила спеціально для цього, просурмив атаку. Сто п’ятдесят єдинорогів у лавандових і білих попонах пліч-о-пліч виступили з-за пагорбів. Спершу вони ішли риссю, згодом, із наближенням до мосту, за командою Пітера вишикувались у колону по чотири. Наступна команда — і вони перейшли в легкий галоп, а потім помчали щодуху. Ніздрі в них надималися, золоті роги сяяли в променях світанкового сонця.