Пенелопа сумлінно вартувала біля дверей і не помітила, що знешкоджений ними василіск уже отямився і тепер підкрадається до неї, а очі його аж палають від люті. Етельред розпачливо роззирнувся довкола — він був без зброї. На щастя, під ногами валялася піка, яку покинув хтось із жаб. Етельред схопив її, ретельно прицілився і метнув у василіска саме тоді, коли той уже намірився спопелити Пенелопу своїм вогняним подихом. Піка влучила йому точнісінько межи очі, і він знову повалився на землю.
— Ой, Етельреде, ти врятував мені життя, — промовила Пенелопа і здригнулася, дивлячись на василіска: він лежав на землі, а з його ніздрів курів дим і часом виривався вогонь.
— Нічого особливого, панночко, — скромно відгукнувся Етельред. — Ви, до речі, теж врятували мені життя.
Раптом знадвору долинули гучні радісні вигуки, а на мосту з’явився Г. Г. верхи на королі єдинорогів. Він поважно проїхав під мурами замку, на яких виднілися шрами та рубці, що залишила грифонівська артилерія, повз обшарпані рештки воріт, які рознесли на друзки єдинороги, і в’їхав на подвір’я, де горностаї і жаби наглядали за купками жалюгідних зв’язаних василісків. Г. Г. зупинився посеред двору. І тут із підземелля вийшла процесія смертельно страшних жаб панни Пенелопи: вони несли три великі книги на золотих і срібних поставцях. І поява цих книг, цілих і неушкоджених, викликала таке голосне «Ура!», що його було чути по всій країні Міфології.
Тоді король єдинорогів і його вершник Г. Г. із Папугою на плечі рушили до Кришталевих печер, Пенелопа з бригадою смертельно страшних жаб ішли за ними, несучи великі книги, слідом виступали єдинороги, грифони, Освальд із русалками, гордо крокувала Табіта з кошиком своїх ріднесеньких яєць, бігли горностаї, стрибали жаби, а над усією грандіозною кавалькадою летіли вогняники на повітряних кулях. Так із тріумфальною процесією три великі книги повернулися додому, в Кришталеві печери, під надійну опіку Генджвіста Ганнібала Джанкетберрі.
Що ж, не так уже й багато залишилося розповісти. Г. Г. вислав василісків у вигнання на далекий острівець у Співучому морі доти, доки вони там не навчаться знову бути доброчесними створіннями. Замок василісків відремонтували і передали Освальдові під ресторан, від чого той був на сьомому небі від щастя. З усіх Табітиних яєць успішно вилупилися дракончики, а це давало певність, що дракони в Міфології не переведуться.
У день від’їзду дітей Г. Г. влаштував на їхню честь особливий і незабутній прощальний обід. На березі Співучого моря встановили з кількох менших величезний банкетний стіл: одним краєм він врізався у хвилі, як пірс, щоби морські створіння могли сидіти за столом у воді, а наземні — на березі. Це був чудовий банкет. Усі страви до нього готував сам Освальд, виголошувалося багато гарних слів і лунало безліч тостів. А на завершення взяв слово Г. Г.:
— Любі мої Пенелопо, Пітере і Саймоне, — почав він. — Це завдяки вашій доброті, вашому розумові і відвазі нашу країну Міфологію врятовано. Нам дуже шкода розлучатися з вами, але знайте, що тут вам завжди будуть раді, вас тут завжди гостинно зустрінуть — приїздіть, коли забажаєте.
Тут залунали схвальні вигуки: «Правда, правда!»
— А зараз, — вів далі Г. Г., — від усіх нас я хотів би вручити вам подарунок.
Він простягнув Пенелопі гарну різьблену скриньку, і коли дівчинка її відкрила, їй перехопило подих. У скриньці лежало три намиста для неї — перлове, рубінове і діамантове. Ще там були шпильки для краваток і запонки — також із перлів, рубінів і діамантів — для Пітера і Саймона. А поряд виблискували три нагороди — ордени перемоги над василісками. На кожному був зображений повалений василіск в оточенні щасливих жителів Міфології. Нагороди були щедро інкрустовані дрібними коштовними камінчиками й оздоблені золотою і срібною філігранню. Це була не скринька, а справжній скарб, і діти не могли отямитись від захвату. Усі присутні, помітивши їхнє зворушення, заспівали бадьору пісню на прощання. Пенелопі на очі навернулися сльози. Гості обнялися з усіма своїми друзями, а насамкінець — із Г. Г.
— Приїздіть до нас якнайшвидше, не зволікайте, — сказав він. — Ми на вас дуже-дуже чекатимемо.
— Ми приїдемо, — пообіцяли діти, — неодмінно.
Потім вони осідлали трьох єдинорогів, а Етельред із Папугою видерлися на четвертого, щоби провести їх, і вирушили в дорогу, залишивши всіх і далі щасливо святкувати перемогу на березі Співучого моря.