За годину невпинного галопу вони домчали до того самого входу, яким колись потрапили в Міфологію.
— Будь ласка, панночко, — прошепотів Етельред, коли вони зіскочили на землю. — Чи міг би я сказати вам кілька слів наодинці?
— Звичайно! — відповіла Пенелопа і пішла з ним за скелю.
— Я хотів запитати, панночко, чи ви б не погодились зробити дещо для мене, і всяке таке? — промовив він і зашарівся.
— Усе, що хочеш, Етельреде, ти ж знаєш, — відповіла Пенелопа.
— Ну, тоді, значить, так… — бурмотів Етельред і червонів дедалі більше. — Якось… ну, я читав одну історію про жабу — тобто це був він — і там була, ну… принцеса, розумієте, і вона, коротше, ну, ніби поцілувала жабу, і, уявіть собі, він перетворився на прекрасного принца.
— Тобто ти хочеш, щоб я тебе поцілувала? — спитала Пенелопа.
— Якщо вже ви не принцеса, то я просто не знаю… — переконано заявив Етельред. — Отже, якщо ви не проти, панночко… Я маю на увазі тільки один раз, задля експерименту.
— Звісно, будь ласка, — сказала Пенелопа.
Етельред міцно заплющив очі, а Пенелопа нахилилася і поцілувала його.
— Ого! — видихнув Етельред із заплющеними очима. — Ну, як, панночко, чи помітні якісь зміни?
— Боюся, що ні, — чесно сказала Пенелопа.
Дві великі сльози викотились із його очей і повільно сповзли по щоках.
— І це дуже добре, — сказала Пенелопа.
— Добре, панночко? Що ж тут доброго? — Етельред від подиву навіть очі розплющив.
— Я б нізащо не проміняла тебе на якогось там прекрасного принца, — пояснила Пенелопа. — Ти подобаєшся мені таким, який ти є, — симпатичним, відважним, розумним і добрим жабою Етельредом.
— Невже, панночко… невже це правда? — перепитав Етельред, і обличчя його проясніло. — Ви справді готові повторити це, поклавши руку на серце, і перехреститися, й поплювати в долоні, й заприсягтися життям?
— Слово честі, присягаюся! — сказала Пенелопа. І на підтвердження своїх слів поцілувала його ще раз.
— Пенні, ходімо, — загукав Пітер, — бо ми так ніколи не потрапимо додому!
Вони підійшли до входу в тунель. Хлопці потиснули Папузі лапу, а Пенелопа цьомкнула його в дзьобик з обох боків.
— Бувайте, мої добрі, відважні, дорогі друзі, — сказав Папуга. — Будь ласка, повертайтеся, не баріться.
— Щойно зможете — то і приїздіть, — додав Етельред.
— Ми постараємося навідатись до вас через рік, — сказала Пенелопа. — Обіцяємо. Ми надішлемо вам листа через мадам Гортензію.
Діти востаннє замилувалися казковими краєвидами країни Міфології: її прекрасними синюватими лісами коркових дерев і пурпуровими травами, далеким золотавим відблиском Співучого моря, нефритово-зеленим небом із караванами кольорових хмар… Вони ще раз глянули на своїх друзів — Папугу й Етельреда та на лавандових і білих єдинорогів, які стояли позаду і кивали на прощання. Тоді, востаннє помахавши всім на прощання, Пенелопа, Пітер і Саймон увійшли в тунель, який мав привести їх назад — у наш буденний світ.