– Я тут проїздом, – прожебонів Антуан, він уже здогадався, що набрів на знаменитого мешканця Асатігу – одного з диких мустангів.
– Поживу тут трохи і полечу собі далі. Я сам з Канади, Антуаном звуть.
– А, ну то нічого, живи собі, місця всім вистачить… – уже без помпи промовив Мустанг і похнюпив свою розкішну голову, здавалось, аж закуняв.
Сонце тим часом зовсім сховалось за мальовничим берегом затоки, й острів, здавалось, теж задрімав, готуючись до сну. Мустанг голосно захропів, давно забувши про Антуана, а той потихеньку, задкуючи відступав, бо все-таки трохи побоювався копитного велетня. Невдовзі він набрів на приземкуватий кущик, землю під яким встеляла запашна травичка. Кращого місця для ночівлі годі було й уявити, тому гусак після переповненого подіями дня зручно вмостився й одразу ж пірнув у міцний сон.
Не встиг Антуан спросоння розправити крила, потягнутись і вдихнути свіжого океанського повітря, як почув чиїсь кроки. По асфальтованій дорозі заповідника, яка в денному світлі виявилась зовсім поруч, до нього наближалась дивна пара. Вона – огрядна Видра, розодягнута в квітчастий одяг і обвішана саморобними прикрасами з пір’я і мушель, він – миршавенький, сіро-буро-малиновий Зяблик на тонких ніжках. Видра вкарбовувала сліди своїх огрядних лап у дорогу, а далі – в пісок, сколихуючи, здавалось, простір навколо, а Зяблик дріботів позаду, щось цвірінькаючи.
– Е, ні, так діло не піде! – ще здалеку зарепетувала Видра до Антуана. – Цей кущик – prime piece of real estate (елітна нерухомість)! На ньому хіба написано, що він вакантний? Мені його зараз показувати покупцям, а тут якийсь бомж оселився!
У Зяблика, який був розміром в одну четверту його супутниці, від обурення аж пір’я нагогошилось. Антуан трохи здивувався, але ще раз огледів місце ночівлі, переконуючись, що все залишив прибраним і чистим, а ночувати в дикій природі всім десь треба. Він приосанився і чемно привітався, а далі пояснив, хто він, звідки і навіщо прилетів. Зяблик стріпнувся, аж підскочив: виявилося, що вони з Антуаном – земляки.
– Ми з Видрою познайомились по інтернету, – схвильовано заторочив Зяблик, – вона мене запросила сюди на поселення й оформила документ в Ренжера Сема, і живу я тут уже три роки… Якщо хочеш тут оселитися, тобі треба знайти собі гніздо в оренду й отримати дозвіл на проживання. А позавчора я бачив на тому боці острова цілу зграю гусей, – він смішно мотнув головою в інший бік і аж оббіг Видру навколо, – таких, як ти, та вони вже дуже давно з Канади перебралися і дуже галасливі.
Упродовж усього Зябликового монологу Видра переминалась з лапи на лапу й не знала, як поводитися. Їй було ніби й незручно, що вона назвала такого ошатного гусака бомжем, і водночас в очах у неї блимали маленькі лічильники, і подумки вона прораховувала, що можна цьому клієнтові загнати. Видра завжди намагалась злупити зайву копійчину через різні махінації, доки її недалекий і балакучий Зяблик виспівував і дріботів навколо. Єдине, на що вона спромоглася – «скачати» з гусака орендне мито за той самий кущик, де він ночував першу ніч, однак подати це йому як велику послугу.
– Я можу вам дозволити ночувати під цим кущиком, якщо ви сплатите мені таке й таке мито, в тутешній валюті, звичайно, – одразу ж перейшла до діла Видра, чим заскочила Антуана зненацька.
– А як же клієнти? – перепитав він.
– Клієнтам підшукаємо щось інше, – відмахнулась огрядна бізнесвумен зі спритним до чисел розумом.
– Оформимо скидочку, оформимо скидочку… – видав своє незмінне гасло замовлений по інтернету Зяблик. Його власний добробут залежав від настрою його подруги, а на її плечах лежали всі турботи про сімейний прибуток, що дрібного птаха дуже влаштовувало.
Не довго думаючи Антуан розрахувався і побачив, як тут же купюри зникли в одній зі складок Видри, яка на диво швидко поспішила віднести їх у надійне місце. Зяблик підтюпцем кинувся за нею, вигукуючи якісь гасла про вірну дружбу Антуанові, однак ні на крок не відстаючи від своєї інтернетної половини.
Отак розпочався другий Антуанів день на острові, чим той був немало вдоволений. Тепер він отримав тимчасове житло, яке його влаштовувало, залишалось ще трохи купюр на дрібні витрати, і гусак був готовий до нових пригод. Оскільки океан його манив більше, ніж неминуча розмова з Ренжером, то мандрівник після сніданку знов переповз через дюну й пішов прогулюватись берегом. Хвилі трохи вляглись, і водяне плесо набуло приємного світло-сірого відтінку з ледь зеленуватими блискітками. Вода вже привітніше розливалася перед Антуановими червоними лапами й виносила на берег химерні мушлі різного розміру.