Якось на найбільшу ферму пригнали сталевого коня на ймення Трактор. Він був такий сильний, що міг працювати за кількох коней. Далі залізних коней приганяли й інші фермери. Здавалося б, робота віднині не буде такою важкою: сталеві коні багато витриваліші й сильніші, і важка, а далі й узагалі майже вся робота лягла на їхні колеса. Та виявилося: немає роботи – немає майбутнього, – форкнув кінь, – мустангів було багато, роботи для них мало, отже – утримувати їх невигідно. Годі було й мріяти про безмежні пасовища й соковиту траву – все належало людям. І мустанги теж… Були такі серед них, що навіть за таких обставин збиралися захистити свої права. У крайньому разі планували намотати копитами, – кінь мотнув головою, відкинувши пасмо з очей.
Коли стало зрозуміло, що майбутнє за сталевими кіньми, а мустангів і надалі триматимуть у рабстві, незважаючи на поправки до конституції, – одного літнього вечора найвідчайдушніші подались на острів Асатіг, через затоку. Фермери кинулися навздогін, погрожуючи вилами, та коли побачили, що табун переплив на острів, то дали їм спокій. Зрештою вони вважали, що коні не прогодуються самі й не виживуть в острівних умовах.
На щастя, люди здатні помилятись. За кілька поколінь мустанги зовсім здичавіли й заполонили весь острів і на материк уже ніколи не повертались. Вони вважали, що свою службу виконали і заслужили волю довічно. Згодом держава таки оголосила Асатіг заповідником і навіть зробила коней місцевим талісманом, – Мустанг гордовито форкнув. – Тож тепер – життя малина: туристи, сендвічі, всезагальна пошана і ніякої важкої фізичної роботи…»
Тут кінь схилив голову і, здавалось, зробив паузу в своїй розповіді – його здолав сон. Антуан ще трохи потупцяв перед ним, щоб не видатись нечемним, але кінь міцно хропів і вже нічого навколо себе не помічав. Тож гусак подався собі далі, обмірковуючи почуту розповідь і роздумуючи про сенс життя взагалі. А власне життя йому треба було влаштовувати негайно… Тому Антуан і розмірковував про майбутнє, уявляв собі зустріч з Ренжером Семом, мріяв про те, як невдовзі до нього приєднається його вірна Жаклін у цьому райському ситному куточку. От тільки думка про Сема не давала йому спокою, легалізація немало тривожила гусака…
У той момент він побачив приємну його серцю картину: з гортанним клекотінням, над низькими яличками острова пролітав клин сірих канадійських гусей, його власної породи. Антуан одразу ж злетів у повітря, аби до них приєднатись, та клин невдоволено заґелґотів і скерував униз, недалеко від Ренжерового офісу.
Старший гусак невдоволено підступив до нього:
– Хіба не бачиш – ми тут свої справи маємо? – не дуже привітно запитав він Антуана. – Чого тобі?
– Та я ж тільки хотів… Дивлюсь – свої. Мене Антуаном звуть – земляк ваш. Я й не думав заважати… – розгубився гусак.
– Та чули ми про тебе, Зяблик на «мило» скинув, що з’явився тут такий… То ти Тоні?
Гусак-лідер був добре поінформований, але невідомо з якого дива такий роздратований, і зграя його чомусь сіпалась. Антуанові навіть вчулося образливе «лох» на свою адресу. Та він не здавався:
– Я бачу, що ви птахи зайняті – то, може, й я міг би стати в пригоді у вашому бізнесі, в мене досвід… – почав було Тоні.
Гуси якось притишено поміж собою перешикувалися, нарешті старший несподівано розкрив карти.
– Слухай, брате, ми маємо свій бізнес – партію марихуани з Канади треба доставити, а тут Ренжер скрізь суне свого носа, ще й ти під лапи лізеш… Воно тобі треба? Лети собі до біса!
– Ні, хлопці, з наркотиками справу не матиму. Я думав, ви в шоу-бізнесі – я співаю непогано, – «скромно» випнув груди Антуан.
– То йди Ренжерові заспівай, поки ми з його пікапом розберемось, – заворушилися гуси.
На тому й розійшлися: Антуана не цікавив наркотичний бізнес, а справи ґелґотливого птаства лежали в напрямі наркотики – гроші. Раптом гусак обернувся на неймовірний галас і побачив, як любителі травички заточуючись і неприродно вимахуючи крилами видерлись на новенький пікап і… стали скидати сірі ляпсуси-бомби, шиканням заохочуючи один одного. Такого неподобства Антуан просто не міг допустити і хоч в глибині душі розумів, що встряє в чиїсь сторонні острівні справи – його творча естетична натура була вкрай обурена. Розкинувши крила, він кинувся на гусей і, скидаючи з пікапа ошелешених безсоромників, грізно шипів. З гнівними вигуками він злетів у повітря, врізався в клин, чим посіяв без-порядок і припинив на деякий час підле бомбардування.