— Ваше прізвище?
— Олів’є Корне.
— Це ваше справжнє ім’я?
— Звичайно.
— Однак, може, ви маєте ще одне ім’я?
— Не розумію, що ви хочете сказати?
— Може, я не досить ясно спитав? Я хотів довідатися, чи не відомі ви й під іншим іменем? Наприклад, яке ваше конспіративне ім’я?
— Боюся, що ви припускаєтесь великої помилки, пане… Пробачте, я не знаю вашого прізвища.
— Для вас я лише слідчий у карних справах. Єдине, що мене цікавить, так це ваші чесні відповіді на мої запитання.
— Пане слідчий, боюся, що ви припускаєтесь великої помилки.
— Хочете сказати, що я вас із кимсь плутаю?
— Не знаю, чи неодмінно ви мене з кимсь плутаєте, але я певний, що ви склали собі хибну думку про мету мого візиту до Румунії.
— Яка ж це мета?
— Туристична, пане. Виключно туристична.
— Ви чули, мабуть, про трест «Небел»?
— Вперше чую. А що він виробляє, отой трест?
— Отже, ви ніколи не чули про трест «Небел»? І, звичайно, твердитимете, що не знаєте генерального директора тресту? Мені невідоме його справжнє ім’я. Кілька років тому він звався «Капітаном далекого плавання». Розумієте, я сподівався, що ви скажете мені його справжнє прізвище.
Шпигун був непорушний. Він мав той самий вигляд, з ледве помітною нудьгою, ніби вся ця історія його зовсім не стосувалася.
— На жаль, не можу задовольнити вашу цікавість.
— Ви любите плавати по Середземному морі?
— Звичайно, в мене є власний вітрильник з мотором.
— І де він зараз?
— В Марселі.
— Скажіть, ваш вітрильник так само комфортабельний, як «Небел II»?
— Тільки що говорили про трест «Небел». Тепер про якийсь вітрильник «Небел II». Чи є якийсь зв’язок між ними?
— Такий самий, як і той, що між вами й трестом «Небел».
— Пане слідчий, тепер ви дійсно мене зацікавили. Скажіть, прошу, про який трест мовиться?
— Трест особливий, шпигунський трест.
— Я не міг навіть уявити, що може існувати такий трест.
— І ви агент цього тресту. Агент не звичайний, агент номер перший.
— Я? Пане слідчий, я ошелешений тим, що в змозі придумати ваша багата, пишно багата фантазія.
— Так, пане, — продовжував Дуку, ніби не чуючи заперечення шпигуна, — ви агент номер перший тресту «Небел», ви Балтазар. Великий Балтазар, як ще вас називають. Повірте, вам немає сенсу вдаватися до ілюзії, що ви зможете нас обдурити.
Балтазар і тепер не втратив самовладання.
— Пане слідчий, коли я чую таке, я починаю турбуватися. Може, ви повинні були вирішити якусь справу, якої не в змозі розкрити, і, щоб не припиняти її, вирішили запідозрити мене в тому, у чому я не винен.
Дуку відчинив шухляду, вийняв звідти паспорт Генрі Балтазара й поклав його перед ним:
— Хочете ознайомитись із цим паспортом?
— Якщо ви наполягаєте, то будь ласка.
Балтазар узяв паспорт, оглянув його з удаваною цікавістю, згорнув і віддав Дуку.
— Дивно! Я не гадав, що може існувати людина, так схожа на мене. Уже заради одного цього варто було відвідати Румунію.
— Боюся, зрештою, що ви пожалкуєте, пане Балтазар. Мимохіть хочу вас поінформувати, що власник цього паспорта заговорив.
Дуку обманював, але це було вкрай необхідно зробити. Він сам себе запитував, як тепер реагуватиме шпигун? Балтазар довгим поглядом глянув на Дуку, потім на Богдана, ніби лише тепер помітив їх. Потім зробив ледве помітний жест, який мав означати: де моє не пропадало!
— Пане слідчий, я одразу здогадався, коли мене заарештували, що програв. Та мені було приємно вас трохи розіграти. Продовжувати, здається, немає сенсу. У мене враження, що ви занадто багато знаєте.
— Отже, ви визнаєте, що ви — Балтазар, Великий Балтазар, і перебуваєте на утриманні тресту «Небел»?