— Так, цікаве припущення…
— Якому судилося назавжди лишитися лише припущенням.
— Але ж вірним, товаришу полковник! Припущення, яке дорівнює вірогідності.
На кілька хвилин у кабінеті залягла тиша. Богдан, який захоплено дивився на свого начальника, подумав: «До чого ж розумний старий!»
Полковник устав.
— Фактично я покликав вас, щоб побажати вам добре відпочити. А ми розбалакалися. Але тепер уже годі! Щасливої дороги, хлопці!
Він потис руку кожному, й за кілька секунд Дуку й Богдан покинули кабінет полковника Рареша.
— Старий, я піду до Центральної лазні. Знаєш, як я люблю парню! Я побіг!
— Зажди, хлопче, я теж із тобою!