— Коли він мені це розповів, я був певен, що не зможу зробити з нього хорошого прикордонника… Навіть була думка надіслати його назад до полку. Та я помилився. Щиро визнаю, що за десять років, відколи я командир застави, надійнішого прикордонника за Детунату у мене не було.
— Цікаве перетворення, — відзначив Богдан таким тоном, що капітан Кодру не зрозумів дійсного значення репліки.
— Щоб ви собі уявили, яким прикордонником був Детунату, я наведу вам такий приклад. Одного разу він повертався з відпустки, яку йому дали як винагороду за те, що затримав кількох порушників. Ідучи дорогою поблизу якогось мосту, він помітив людину в цивільному, яка йому здалася підозрілою. До вашого відома, міст не був навіть у районі охорони нашої застави. Детунату, не довго думаючи, попросив у нього документи, чоловік у цивільному не лише відмовився їх йому показати, а ще І напав на Детунату, повалив його на землю і намагався вдарити каменем по голові. Детунату захищався і зрештою зумів його знешкодити, зв’язавши руки за спиною. Потім узяв його на спину і приніс як подарунок мені на заставу. Тип, заарештований Детунату, — небезпечний злочинець, який чотири рази був засуджений, його шукали органи міліції за подвійний злочин. Щоб урятуватися від покарання, він хотів незаконно перейти кордон.
— Сміливий хлопець! — зробив висновок Богдан.
— Я дуже радий, що ви теж зрозуміли, що це,, людина!
Богдан не зрозумів сенсу натяку капітана Кодру,
— Як це так… людина? Яка… це?
— Тобто, такий Детунату, який не має нічого спільного з Детунату, якого ми бачили минулої ночі.
— Все ж і минулої ночі, і тоді Детунату той самий.
— Тоді це означає, що і ви певні, що Детунату…
— Я цього не казав, — запротестував Богдан.
— Я дуже хотів би порозмовляти з Детунату! — вигукнув капітан Кодру з якимось відчаєм.
— Чому, товаришу капітан?
Капітан Кодру відповів не зразу. Потім, коли наважився говорити, його мова мимоволі скидалась на сповідь.
— З вами я можу говорити відверто. Ми знайомі не від учора й не від позавчора. Певен, що ви мої слова не витлумачите помилково. От мені б хотілось поговорити з Детунату, бо хоч ви мене вбийте, а я не переконаний, що він симулює. Якщо б я допустив це, то означало б, що Детунату дійсно шпигун, та ще й один з найнебезпечніших.
— Гаразд, але в подібних справах має значення не те, що ми гадаємо, а факти.
— Дорогий товаришу капітан Тудорашку! Логічно я можу допустити, що Детунату негідник, але душею я відмовляюся вірити в щось погане про нього.
— Чому ви сказали «душею»? У мене враження, що ви зрозуміли це все інакше. Що інтуїтивно ви не можете допустити, ніби Детунату винний.
— Точно! І тоді я вас запитаю: як ви поясните це протиріччя?
— Не ображайтеся, але мені здається, що це ви повинні знайти пояснення протиріччю, про яке говорите.
— З моєї точки зору я собі його вже пояснив.
— Як?
— Якщо я вам скажу, то боюся, що подумаєте, ніби я горда людина.
— Тоді, коли ви були моїм командиром, я точно знав, що ви таким не були. Не думаю, щоб ви стали ним за цей час.
— У такому разі поясню вам: за ці десять років, відтоді як я командую заставою, через мої руки пройшли, так би мовити, десятки й десятки людей, які дуже різнилися один від одного. Не зважаючи на це, я зумів скласти точну думку про кожного, думку, якої згодом не заперечувала їхня поведінка. Після цього твердження ви могли б зробити висновок, що я все-таки горда людина. Адже відомо, як тяжко пізнати людей, з якими спілкуєшся, незалежно від того, в яких стосунках перебуваєш із певною людиною. А от я все ж твердитиму, що зумів скласти точну думку про кожного, І тепер ви не вірите, що я дуже, гордий?
— Ні, не вірю. Розумію, що якби нічого не трапилося з Детунату, ви ніколи б не ризикнули зробити такої категоричної заяви,
— Як ви могли зрозуміти? — здивувався капітан Кодру.
— Моя робота такого роду, що мій розум став набагато проникливішим, ніж тоді, коли я був сержантом Тудорашку Богданом, вашим помічником, товаришу капітан Кодру.
— Ті розкладені елементи, з якими ви маєте справу, мабуть, дуже розумні.
— По-перше, не всі вони обов’язково розкладені елементи. Одні лише слабохарактерні, інші легкодухі чи роззяви, але взагалі ті люди, які завдають нам найбільше клопоту, це люди розумні, з дивовижною витримкою, з чудовою пам’яттю і видатним талантом вигадувати, талантом, гідним кращого застосування. Та повернімося до Детунату…
— Особисто я переконаний, що коли я тоді не помилився відносно характерів інших хлопців, які перебували в моїй підлеглості, то й тепер не помилюся, коли продовжую добре думати про Детунату, всупереч усім доказам проти нього.