— Мабуть, ті докази тільки такими здаються? — висловив думку Богдан.
— Може, й так.
Між ними запала тиша. У стайні Мата-Харї стукала копитом через рівні проміжки часу. Цвіркун почав цвірчати переривисто, ніби дитина гралася сюрчком. Пляшка коньяку на столі у слабкому світлі гасової лампи здавалася невеликою боксерською рукавичкою. Почулося, як грюкнули двері в сусіда. І знову навколо запала тиша аж ніби зматеріалізована, Богдан дивився на небо, шукав зірку Сіріус, як він гадав про себе, свою щасливу зірку, але за хмарами, що непомітно затягли небо, він її не знайшов. Якась комаха впала в склянку, з газованою водою і тепер з усіх сил намагалася врятуватися.
«Зрештою вона стомиться й не уникне смерті», — подумав Богдан І зітхнув, бо його засмутила думка, що, не зважаючи на відчайдушну боротьбу, комаха все одно загине.
— З ким із хлопців застави приятелює Детунату?
— З Керуцашу. Він найближчий до нього, але, власне, я не сказав би, що вони друзі.
Завтра я з ним поговорю.
— Не гадаю, що дізнаєшся про що-небудь. Але спробувати не завадить.
— Чи одержує Детунату листи? Як часто?
— Майже зовсім ні! Дуже рідко пише його тітка, яка виховувала його після смерті батька, бо мати померла ще раніше, коли він не мав і п’яти років.
— Я хотів би поставити питання, яке, мабуть, здасться вам недоречним. Визнаю, якоюсь мірою й мені так здається; але коли вже мені стукнуло в голову, то не можу втриматися від спокуси. Скажіть мені, ви не помітили, чи не має Детунату нахилу до містики?
— До містики? Зовсім ні. Скоріше він людина сентиментальна. Мабуть, не збрешу, якщо твердитиму — він дуже сентиментальний.
— Так?.. І чому ви дійшли такої думки?
— Я зробив такий висновок з того, що він мені розповів про дівчину, в яку, як він говорив, був закоханий. Ви, очевидно, не знаєте, що в Плаурі, де міститься батальйон, розпушена смуга, яка відділяє нас від сусідів, тягнеться відразу поза казармою. По той бік кордону будинків, може, з десять стоять не далі, як за вісімдесят метрів. У тих будинках мешкають чоловіки, жінки…
— І молоді дівчата? — додав Богдан.
— Вірно! І молоді дівчата. Між ними одна, в яку закохався Детунату. Ви мене спитаєте, як він познайомився з нею? Особисто він не знайомився, а бачив її лише крізь бінокль, коли вартував на вежі, а дівчина вийшла на балкон полити квіти.
— І чим скінчилася ця ідилія?
— Вона скінчилася того дня, коли солдат першої черги, в тому числі й Детунату, було розподілено по заставах.
Справді» це лише так мовиться, що скінчилася. Детунату твердить, що він її любить, і заявив мені, що одружиться з нею, коли вийде в запас,
— Цікава історія, — потішався Богдан.
Та капітан Кодру подивився на нього підозріло.
— Як це так? Ви гадаєте, що Детунату розповів мені нісенітницю?
— Я невірно висловився. Краще було б сказати: «Цікавий випадок».
— Тим більше, що дівчина нічогісінько не знає про його існування.
— То звідки ж Детунату знає, що вона захоче вийти за нього заміж? Більш того, звідки йому відомо, що вона неодружена? Чи що вона не одружиться, поки він дослужить?
— Ось що мені відповів Детунату, коли я його запитав саме про це: «Товаришу капітан, серце, герце мені підказує, що вона неодружена й захоче вийти за мене. Якщо ж серце мене обманює, тоді мені залишиться лише скоритися долі. Але я знаю старовинні слова: купив не купив, а поторгуюся. А коли мені відома ця розумна приказка, то, щойно вийду в запас, одержу паспорт і поїду просити.її руки». Як бачите, Детунату в жодному разі не можна обвинувачувати у відсутності оптимізму.
— Звичайно, в жодному разі.
Знову між ними запала тиша. В стайні Мата-Харі не вгавала стукати копитом. Лише час від часу вона згадувала, що треба потертися клубом об перегородку.
Трохи згодом капітан Кодру спитав:
— Чи вам цікаве те, що я розповів про Детунату?
— Самі по собі факти досить цікаві. Та я не сказав би, що вони мені пригодяться у висвітленні питання, яке нас турбує. Та здається, пора лягати спати. Сьогоднішній день завдав мені багато турбот.
Вони встали. Капітан Кодру провів Богдана до воріт. Тому що в нього ніде було його покласти, то він влаштував його до сусіду. Вони розсталися, побажавши один одному доброї ночі і гарних снів.
Кімната була прохолодна й пахла грушами. Цей запах був цілком нормальним, бо хазяйка перед тим, як лягти, залишила йому на столі у вазі цілу купу груш бергамоток. Вони так сильно пахли, що Богдан подумав, ніби він на леваді. Узяв з вази грушу, відкусив, потім поставив стільця біля відчиненого вікна. Він пішов від капітана