— Добре!.. Добре!..
— Добре! Повертаюся до справи. Говорив із телефоністкою, яка вчора чергувала. Розумна дівчина! Про красу нема чого й казати…
— І про що ти дізнався?
— Уяви собі, як поталанило! Я дізнався, Дуку, про зміст розмови з Монте-Карло.
— Як же?
— Дуже просто! Той, що видавав себе за Сіміонеску, попросив телефоністку втрутитися і повторювати в один і в другий кінець, бо з якоїсь причини зіпсувалася лінія, і він погано чув. Щасливий випадок, який дав можливість телефоністці дізнатися про розмови.
— Тобто?
— Коротко кажучи; дядько із Монте-Карло на ймення Сол — яке смішне ім’я! — повідомляв племінникові у Бухаресті, що його двоюрідний брат, на ім’я Балтазар, неодмінно прибуде у понеділок і, отже, щоб він чекав на нього.
— Де чекав на нього?
— Він не уточнив. Та неважко припустити де. В аеропорту або На вокзалі, якщо не приїде, був а, власного машиною.
— Це все?
— Все! Ну, що ти думаєш, Дуку?
— Балтазар прибуває у понеділок! — прошепотів Дуку ніби тільки про себе і не чуючи Богданового запитання.
— Хочу тобі повідомити, що я також дещо розслідував про цього так званого Сіміонеску.
— Балтазар прибуває у понеділок! — прошепотів Дуку і подивився на Богдана особливо-серйозно, аж той здригнувся. Між іншим, і голос, яким вимовлено було ті слова, був такий серйозний, якого Богдан ще ніколи не чув.
Схвильований і стривожений так, що не міг побороти свою слабість, — Богдан вважав за слабість те, що відчував, — він ображено відповів:
— Та хай йому біс! До понеділка ще п’ять днів. За той час ми, може, ще зуміємо намацати отого «племінника».
— Мій хлопчику, йдеться про Балтазара!
Богдан відчув деяке роздратування у голосі свого друга.
— Якого Балтазара?
— Бал-та-зарі. О боже, невже ти не розумієш? Великого Балтазара!
Богдан стукнув себе у лоб долонею. Потім одразу ж недовірливо поглянув на Дуку.
— Дуку, а чи не зайшли ми занадто далеко? Він, невже він?
— Це був би єдиний випадок, коли б я зрадів, якби ми дійсно, як ти висловився, зайшли занадто далеко. Та боюся, що ні.
— Балтазар!
— Так, Балтазар.
Богданові схотілося запалити. Він узяв цигарку і жадібно затягнувся. Дуку теж. Вони курили мовчки, майже забувши один про одного. Палили і думали про Балтазара. Вірніше, про його біографію.
Що було в ній правдою, а що легендою? В архівах кожної служби контррозвідки малося досьє «Балтазар», у якому найважливішим документом була його біографія. В загальних рисах однакова, з різними деталями в залежності від кількості одержаної додаткової інформації тою чи іншою із служб.
Балтазар! Справжнє ім’я? Зовсім ні! 3 усього видно, що його справжнє Ім’я невідоме навіть головному управителеві шпигунського тресту «Небел», на утриманні якого він перебував.
Відносно його походження інформація була туманна і суперечлива. З деяких версій Балтазар був сином індійця, з інших — іспанським циганом. Та більшість твердили, що він є сином індійського принца і англійки. (Дехто говорив, що його мати португалка).
Про його дитинство і юнацький вік джерела також суперечили одне одному. Деякі твердили, що в шестирічному віці він нібито утік із дому і став учнем брахмана-кочівника, інші — що він виріс у Тібетському монастирі, звідки чи то втік, чи то йому дозволили піти ще в юнацькі роки. Зате всі твердили, що один час він був буддійським священиком у храмі Тадж-Махала, а потім факіром, який влаштовував видовища на майданах Калькутти, Бомбея, Хайдарабада і Мадраса. Будучи буддійським священиком та факіром, він немов творив чудеса — навіть мертвих міг. воскресити, але безсумнівно це вже була легенда.
Починаючи з 1954 року, відомості про його біографію стають дещо точнішими. Отож після 1954 року Балтазар жив у Гонконгу, де він був хазяїном ігорного дому і оптовим торгівцем наркотиками, а через два роки став найгрізнішим піратом Індійського океану. Він дістає собі яхту з Дизельним мотором, набирає екіпаж із професійних піратів і контрабандистів і вирушає в похід по південних морях, грабуючи пасажирські пароплави. Подеколи він обстрілює з кулемета екіпажі і пасажирів, убиваючи їх. Нападаючи на пароплав, його вітрильник підіймав на щоглі не чорного прапора з традиційною _ емблемою піратів — череп над двома схрещеними кістками, — а прапор лазурового кольору із зображенням індійського храму.