— Звідки ти взнав? — спитав Богдан, якому зразу ж це питання здалося трохи наївним.
— Е, звідки взнав! Він підстерігав їх і побачив, коли вони від’їхали. Отож, знаючи, що Сіміонеску нема вдома, піднявся сходами до третього поверху, відімкнув французький замок ключем, підібраним раніше, і дістався до мешкання. Ризик? Лише в одному — коли б хтось із сусідів побачив чужу людину, яка намагається зайти до квартири подружжя Сіміонеску, і підняв тривогу. Та, на його щастя, цього не сталося. Як я казав, він зайшов до квартири, зробив замовлення і через певний час…
— Через тридцять шість хвилин, — уточнив Богдан.
— … зв’язався з Монте-Карло. Та йому все ж трохи не повезло. Коли вже виходив, його побачив Денешан.
— Якщо все було так, як припускає товариш майор Менеїле, — перед начальником друзі не говорили на «ти», — тоді ця маленька невдача може бути фатальною для отого Гаспара, бо машину ми безсумнівно знайдемо.
— Ви гадаєте, що він один Із знайомих сім’ї Сіміонеску? — спитав полковник.
— Дуже можливо, — висловив свою думку Богдан. — В усякому разі, Гаспар попередньо намагався дістати інформацію про подружжя Сіміонеску і взнав про їхнє захоплення оперною музикою. Цей пан чи сам, чи зі спільниками, а діяв упевнено.
— Як саме — діяв упевнено? — спитав полковник.
— Бо знав, що принада з оперними квитками дасть бажані наслідки. З іншого боку, той факт, що Гаспар зайшов до сім’ї, користуючись підібраним ключем, змушує допустити, що людина, яка дістала зліпок ключа, ходить до подружжя Сіміонеску.
— Яка ваша думка, Менеїле?
— Товаришу полковник, я гадаю, що не зайвим буде почати розслідування серед друзів і знайомих сім’ї Сіміонеску. Бо можливо, що удаваний Сіміонеску дістав цю інформацію не безпосередньо, а через другі руки, тобто від когось із знайомих сім’ї Сіміонеску.
— Якщо це так, то нам буде дуже нелегко знайти Гаспара, — сказав Богдан. — Сім’я Сіміонеску має багато друзів і знайомих. Особисто я не гадаю, що нам пощастить.
Якийсь час усі мовчали. Трохи згодом Дуку спитав:
— Товаришу полковник, чи знаєте, що мене найбільше турбує? Я ставлю собі питання: що шукає Балтазар у нашій країні?
— Звичайно, Менеїле, він прибуде не помилуватись чудовими ландшафтами.
— Товаришу полковник, Балтазар — це не звичайний агент, якими були багато тих, що ми їх знешкодили. Він — Великий Балтазар. А якщо так, то природно поставити питання: «Чому він прибуває?» Адже супершпигун виконує не будь-яке завдання, він хоче викрасти дуже важливий секрет.
— Правильно, Менеїле. Бачу, ви самі знайшли відповідь. Але чого ви тривожитеся?
— Товаришу полковник, зрештою, що означає «дуже важливий секрет?» В Кожній галузі діяльності бувають дуже важливі секрети, Секрети в економіці, нашій внутрішній і зовнішній політиці й тому подібне.
— Звичайно! І я не розумію, на що ви натякаєте?
— Зараз зрозумієте, товаришу полковник. Нам усім трьом відомо, що кілька років тому трест «Небел» особливо цікавився винаходом академіка Робеску. І про тодішній винахід професора можна сказати, що по секретності він був найважливішим.
— Безсумнівно, був, Менеїле.
І все ж трест не посилав до Бухареста супершпигуна. А якщо справа стоїть так, я цілком правомірно ставлю собі питання: а чи не йдеться цього разу, про якийсь зовсім надзвичайний секрет?
— Навіщо ви ускладнюєте, — захоплено вигукнув Богдан. Бо з усіх якостей, які він помічав у свого друга, він найбільше, дивувався з його здатності розумового теоретизування. Хоч і немає безпосереднього зв’язку між діяльністю філософа, наприклад, і офіцера безпеки, але Богдан прийшов до переконання — відтоді, як він працює разом з Дуку, — що офіцерові безпеки розум філософа якщо й не необхідний, то, в усякому разі, дуже допомагає.
— Навіщо? — перепитав Дуку. — Мені здається дуже природним поставити собі таке питання. Мова йде про шпигуна, прозваного Великим Балтазаром, чия біографія, хоч до деякої міри й вигадана, більш-менш приголомшує. Мені важко повірити, що трест погодився б надіслати його, коли ставка не була б варта ризика, якому підпадає Балтазар. Галузь роботи, в якій Балтазар досяг великих успіхів, його найулюбленіша ділянка — це секрети виробництва, але це не значить, що його не цікавлять таємниці іншого роду. Навіть у таких випадках ризик не був таким, щоб дуже налякати його! Може, лише через те, що законодавство в мирний час у більшості капіталістичних країн не. дуже суворе до шпигунів, зате зовсім по-іншому дивляться на це в нашій країні. Трест «Небел» знає, бо переконався з власного досвіду, коли намагався викрасти креслення апарата, винайденого академіком Робеску, як добре організована у нас служба контррозвідки, як знає й те, якою важливою є допомога, що ми одержуємо її з боку громадян.