— Поїхав? — спитав розчарований Богдан.
— Так, поїхав, хоч ми й прохали, щоб він залишився на обід, особливо наполягала моя дружина, яка саме в цей час; коли він лагодився йти, повернулася з міста.
— А що він робив, коли був у вас? — спитав Богдан, подумавши кілька хвилин про все, що йому розповів співрозмовник.
— Не розумію, вашого запитанням
— Тобто що він робив, коли ви роздивлялися монети? Увесь час стояв біля вас?
— Чекайте трохи, я пригадаю. Ні! Він помацав по кишенях, сказав, що забув свої цигарки в плащі, й пішов по них.
— А що ви робили в той час? Роздивлялися монети?
— Звичайної
- І довго він був відсутній?
— Точно не пригадую. Я роздивлявся монети, а для колекціонера це найприємніше заняття.
— Плащ він залишив у передпокої?
— Так, у передпокої.
— А в якій кімнаті ви приймали гостя?
— Тут, у кабінеті,
— Прибиральниця була в кухні?
— Ні, в той день її не було, вона приходить тричі на тиждень.
— Отже, в той час, коли ви роздивлялися монети, Парасків Пенделяну пішов по цигарки, які він забув у кишені плаща, залишеного на вішалці в передпокої!
— Мені здається, що ви надаєте великого значення цій подробиці. Чи, може, я помиляюся? — спитав Сіміонеску.
— Якесь значення це має, — підтвердив Богдан, говорячи правду лише наполовину. У дійсності ці деталі були для нього надзвичайно важливі.
— Коли ви йдете з дому, то зачиняєте двері тільки на французький замок, чи й на звичайний?
— Коли не забуваємо, то зачиняємо і на звичайний.
— Чи не просив вас Парасків показати квартиру?
— Звідки це вам відомо? — здивувався Сіміонеску.
— Догадуюсь.
— Так, дійсно просив. Він сказав, що розташування кімнат ідеальне. А як вам здається? Але чого це я вас питаю — я ж вам не показував усієї квартири.
— І не треба. З того, що я бачив, мені зрозуміло, що Парасків не перебільшував.
— Розумієте, це кооперативний будинок з особливими вигодами. Парасків казав, що теж вступив до кооперативу, який хоче побудувати невеликий будинок на території, що належить, одному з майбутніх мешканців.
«Запевняю вас, що той Парасків не встигне поселитися у своїй квартирі навіть і тоді, якщо ця історія й відповідає дійсності».
Та він цього не сказав, тільки подумав. Потім устав, подякував хазяїнові за інформацію і пішов. Хазяїн провів його до дверей.
— Чи зміг я бути вам чимось корисним, товаришу капітан?
— Багато чим. Ще раз дякую вам.
Їдучи в Бухарест, Богдан мав досить часу обміркувати минулі події. Таємниця, яка оповила особу другого «волхва», починала потроху прояснюватися.
«Пан Гаспар непогано попрацював», — подумав Богдан, — вмикаючи радіо. Музика йому зовсім не заважала; навпаки, збуджувала думку.
І дійсно, він міг сказати, що Парасків Пенделяну — якщо це було його справжнє ім’я — працював непогано. Познайомився з подружжям Сіміонеску, завоював довіру, щоб скористуватися їхнім телефоном для переговорів з Монте-Карло, тобто із загадковим «дядьком Солом», мабуть, кимсь із керівництва тресту «Небел». Що ж до справжньої мети нежданого візиту Парасківа Пенделяну — її теж не важко вгадати. Він прийшов, щоб одержати відтиск ключів.
Богдан зовсім не мав ілюзій, що Парасків Пенделяну — справжнє ім’я «волхва» і що він мешкає по вказаній ним адресі. Однак тепер уже набагато легше натрапити на його слід, тепер, коли він був певен, що портрет, мальований зі слів, вдалий! З другого боку, завдяки цьому портретові, дві цифри номера машини «п’ять» і «сім» говорили вже значно більше, ніж раніше. 3 цими двома козирями молодший лейтенант Пічоруш зрештою виявить і Гаспара.
III. НЕЙМОВІРНІ ПОЯСНЕННЯ ПАРАСКІВА ПЕНДЕЛЯНУ
Сюрприз був великий, і Не лише для Пічоруша, але й для Дуку та Богдана, коли вони дізналися, що на бульварі Ронделулуй, шість дійсно мешкає інженер на ім’я Парасків Пенделяну і що той Парасків Пенделяну схожий на волхва, який, скориставшись телефоном подружжя Сіміонеску, говорив із Монте-Карло. «Фїат-1300» також належав йому і його точний номер — 25–37.