— Навпаки, я вважаю йога за надто розумного, якщо він зумів обплутати навіть тебе, Дуку,
— Усе товчеш своєї! Та я дуже боюся, що дивні факти так обплутали, тебе, що ти вже не можеш бачити далі за них.
— А ти бачиш?
— Ні.
— Тоді яка різниця між нами?
— Я не виключаю можливості, Що факти можна пояснити і так і інакше, як це робиш ти!
— Хочу знати й решту, будь ласка! — Знову підскакуватимеш, хлопчику. Поки що факти, які ми знаємо, — це наче головоломка, гра в терпіння, складена з порізаних шматків, які треба так поєднати, щоб відновити якесь зображення. Наприклад, факти, пов’язані з персоною Парасківа Пенделяну- У якийсь момент я був більш-менш певний, що він і є та особа, яка говорила з Монте-Карло, Природно, треба було тримати його під постійним наглядом, чекаючи, поки Балтазар намагатиметься зв’язатися з ним. 3 причин, відомих тобі, після того; як я переконав начальника — і це, як ти чудово знаєш, було зовсім не просто, — ми пішли відвідати його. І його версія здається мені справжнім сюрпризом.
— Ти добре сказав: «версія», бо вона тільки нею і є. За тою версією він, Пенделяну, є жертвою жінки з чарівним голосом.
— Добре, чоловіче, та з якою метою? Тобто мета ясна, якщо ти менї скажеш, поклавши руку на серце, що, на твою думку, саме Пенделяну говорив з Монте-Карло. Та я тебе дуже добре знаю і певен, що ти цього не скажеш.
— Звичайно, ні.
— Тоді одне з двох: або. з Монте-Карло велась розмов а не з квартири подружжя Сіміонеску і, отже, з Пенделяну слід зняти будь-яке обвинувачення, або ж, якщо розмова все ж мала місце, тоді він є агентом, з яким Балтазар повинен зустрітися. Інакше кажучи, твоє припущення, що Пенделяну є лише жертва, не виправдане.
Дуку зітхнув і Напівжартома; напівсерйозно відповів:
— От Балтазара ще й нема, а вже почали відбуватися більш-менш незвичайні справи.
— Ось що, Дуку: як ти гадаєш, якому богові молиться цей Гаспар-Пенделяну?
Дуку, в свою чергу, відповів запитанням:
— Ти помітив, яким нещасним здавався він тої миті, коли не пізнав у голосі справжньої Ірини Сіміонеску голосу тієї, що вдавала себе за неї?
— Визнаю, він здавався щиро здивованим. Та що ти хочеш цим сказали?
— Нічого іншого, хлопчику, крім того, що ми не зможемо зрозуміти, якому богові молиться Пенделяну, як ти висловлюєшся, поки не вчуємо її чарівного голосу. Тобто, поки ми її не знайдемо.
— Я хочу тобі дещо запропонувати, Дуку Але перед цим ще одне запитання: як ти гадаєш, чи не піде пані з чарівним голосом зустрічати Балтазара?
— Може, й піде.
— Якщо так, то нічого легшого: у понеділок ми не пропустимо жодної жінки з аеропорту до зали, поки вона не прочитає куплета з якогось вірша, наприклад:
Звичайно, якщо загадкова пані буде зустрічати Балтазара, ми її впізнаємо з голосу. Що ти на це скажеш?
— Геніальна думка! Тільки немає сенсу вдаватися до такого дитячого методу.
— Що я маю робити, якщо ти щосили намагаєшся виправдати Гаспара?
— Мій хлопчику, мені здається, що я виклав свою думку досить ясно. Можливі два припущення: або Пенделяну великий актор, і тоді все, що він нам заявив, є лише добре вигадана казка, або ж він не актор, і тоді ми повинні вважати за дійсність все, ним розказане, і погодитися, що він жертва жінки… з чарівним голосом. Зважуйся ж на одне з цих припущень. А щодо мене, то я не. вважаю, що вже час висловлюватися.
— Зате Балтазар прибуває в понеділок.
— Тільки завтра ще не понеділок. За короткий час, який нам лишився, навіть коли б ми доклали всіх зусиль, ми не могли б натрапити на слід «пані з чарівним голосом».
— На жаль, ти маєш рацію.
— Дуку, я хотів тебе про щось запитати, хоч фактично я вже й спитав.
— Будь ласка, хлопчику.
— Чи певний ти, що ми не зав’язали свої голови раніше, ніж вони заболіли?
— В якому розумінні, хлопчику?
— В тому, що… Слухай, Балтазар… де дійсно Балтазар?
— У нас немає жодних очевидних доказів. В усякому разі, так само очевидно, що то не миролюбний Балтазар, бо якби він був. миролюбним, розмови з Монте-Карло минулого тижня не було б. Отже, з усього видно, що Балтазар є «Великим Балтазаром».
— Ще одне питання: ти не вважаєш, що ми помиляємось, залишаючи на волі Парасківа Пенделяну?
— Поки що не знаю: може, й помиляємось… але, може, ми помилилися б ще більше, коли б його затримали.
День, коли мав прибути Балтазар, випадав на понеділок, вісімнадцяте серпня. В аеропортах Беняса й Михаїл Когелничану, на прикордонних пунктах Недлак і Стамора-Моравиця було вжито особливих заходів, хоч там не було ні найменшого натяку на Великого Балтазара. Фактично ці заходи зводилися до одного: ретельний контроль паспортів. Цей контроль, дуже уважний, повинен був здійснювати в аеропорту Веняса Дуку, в аеропорту Констанци — Михаїл Когелничану — молодший лейтенант Пічоруш, на контрольному прикордонному пункті Стамора-Моравиця — старший лейтенант Доробанцу, в Недлаку — Богдан і так далі. Вони обміркували це питання і прийшли до висновку, що Балтазар прибуде або літаком, або на особистій машині, але аж ніяк, не поїздом, занадто повільним і занадто втомливим засобом сполучення. З цієї причини Дуку взяв на себе контроль паспортів в аеропорту Бекаса, а Богдан — у Недлаку.