— А ти можеш довести, що існували такі стосунки?
— Не знаю, існували вони чи ні. Зате я зараз ніскільки не сумніваюся, що Парасків Пенделяну обдурив нас, переконуючи, що він — жертва жінки з чарівним голосом. І все ж чарівність її голосу не вигадана, бо жертвою того голосу став інженер Бакалу,
— Ти забув Мергеріта С. Мергеріта.
— Так, майже забув. Та я гадаю, що ми не помилилися б, якби розуміли під словами «чарівний голос» гіпноз виключної сили.
Богдан захрустів пальцями:
— Старий, хай йому чорт, якщо ти не маєш рації… А я про це й не подумав.
— Крім того, треба пам’ятати, як помер Пенделяну. Ось у мене його лист. — Дуку вийняв листай прочитав — «Не можу більше на вас чекати. Між смертю і безумством надаю перевагу першому. Це рішення я прийняв з власної волі і воно ніким не нав'язане». Я питаю себе, чому він підкреслив, що скінчити самогубством він вирішив сам, що його ніхто до цього не примушував.
— А ти гадаєш, що хтось примушував?
— Категорично не запевняю. Але погляньмо спочатку: чому Пенделяну не міг чекати ще десять хвилин? Коли я обіцяв прийти через десять хвилин, він не заперечував. Десять хвилин він ще міг чекати, а більше вже не в змозі, боячись збожеволіти. Ми могли б припустити, що фактично він збожеволів, якщо покінчив самогубством. Так, ми могли б припустити. Але я стережуся робити такий висновок. То чого ж він покінчив самогубством?
— Тому, що його тероризував хтось чи щось.
— Я тебе вже попередив, що це питання слід наново переглянути.
— Мені здається, що ти вже не гадаєш, що Пенделяну скінчив самогубством тому, що не міг більше витримати якогось там терору.
— Так, в цьому я не переконаний, мій хлопчику.
— А що, коли б ми потягли за язика Матильду? Може, вона ще щось сказала б? Я тобі вже вдруге де пропоную, а ти чомусь не хочеш з нею поговорити. Чому?
— З обережності.
— З обережності? Що за нісенітниця?
— Той, хто ставив мікропередавач, не повинен знати, що нас цікавить Матильда Григоріу. Може, ти мене спитаєш, чому не повинен?
— Звичайно, спитаю.
— Це на твоє добро, хлопчику.
— Ти боїшся, щоб її не ліквідували? Дурниці.
— Як тобі здається, коли Матильда намагалася викинутися з балкона, то чи дійсно вона мала намір те зробити, чи лише вдавала, знаючи, що один із нас не дозволить їй цього зробити?
Богдан захрустів пальцями, мов кастаньєтами.
— Ми з тобою про це вже говорили, Дуку. Тоді мені здавалося, що вона симулювала. Але тепер… слово честі, мені важко сказати.
— Тоді подумай і скажи мені, чи є різниця між самогубством Парасківа Пенделяну й невдалою спробою Матильди покінчити з життям?
— Дуку, ти мене присоромив. І як це в біса я сам до цього не додумався? Різниця полягає в способі!
— Вірно! Парасків повісився, а Матильда намагалася стрибнути з балкона. Подібність у тому, що обоє вирішували покінчити з життям дуже швидко. Парасківові вистачило для цього лише десять хвилин, а Матильді ще менше. Згадай, як поводилася Матильда до того, як кинутися з балкона. Пам’ятаєш? Вона відповідала на мої запитання спокійно, тверезо, з великою певністю. І раптом захвилювалася, ніби на неї напав страх, її руки почали тремтіти, очі перелякано бігали на всі боки, ніби вона чекала, що ось-ось із нею трапиться нещастя. Вона ще відповіла на кілька питань, потім звелася й дерев'яною ходою, мов лунатик, попростувала на балкон. І якби не ти, вона б викинулася з нього. На жаль, ми не знаємо, як поводився Пенделяну в останні хвилини життя. Але я не маю жодного сумніву, що його поведінка теж була дивною, непередбаченою, якщо хочеш, безглуздою.
— Я повністю поділяю твою думку, Дуку.
— Ще ось що. Самогубство Пенделяну трапилося між п’ятою й дев’ятою годиною. Матильда втратила розум також між п’ятою й дев’ятою.
— Тобто тоді, коли Бакалу вдавав із себе жебрака.
— Правильно!
— Я дуже хотів би точно знати, чи чув він, поки ми там були, про що мовилося в квартирі Матильди Грироріу чи Парасківа Пенделяну?
— Поки що ми того не знаємо. Можливо, інженер був лише приманкою.
— Тобто безпосередньо він у це не замішаний. Ти можеш повірити в таке?
— Ні.
— Не знаю. Може бути все. Поки що знаю лише, що він брехав. Чому? Нам слід довідатися, допитавши його знову.
— Гадаєш, це буде добре?