— Хто вдома? — запитав.
Ніхто не відповів. Кімната одинака розділялася пополам портьєрою, перша половина якої була ніби спальнею, а друга скидалася на ательє електрика. Довгий стіл з різноманітною апаратурою, дротами та інструментами. На стіні в ніші примітивні полиці з дощок, на яких стояли книги.
— Хто вдома? — спитав він знову.
В цей час задзеленчав телефон. Доробанцу поспішив до телефону на маленькому письмовому столику біля вікна. Однак не поспішав одразу брати трубку. Вагався, зрештою зважився.
— Алло, хто там?
І чекав на відповідь. Він почув, що хтось, не пізнавши голосу, поклав трубку. «Не вийшло», — подумав вій..
Наступної миті він відчув удар в тім’я і впав на паркет непритомний. Коли він опритомнів майже через годину, то лише через кілька хвилин пригадав, що з ним трапилося. Голова страшенно боліла, до горла підступала нудота. Він помацав тім’я, крові не було. Це означало, що били його якимось тупим предметом, може, торбиною з піском.
Доробанцу встав, щоправда, з великими труднощами. Шуміло у вухах, кімната крутилась, мов карусель. Він сів на диван біля письмового столу і підтягнув до себе телефон. Набрав номер телефону Дуку, але був так приголомшений, що аж тричі помилявся.
— Товаришу майор? Доповідаю, що не можу привести інженеру, його нема вдома.
— Добре. Чому ви досі не подзвонили?
— Товаришу майор, доповідаю, що на мене було вчинено напад і я був непритомний. Щойно прийшов до свідомості.
— Де ви тепер?
— В квартирі інженера.
— Посилаю до вас капітана Тудорашку.
— Товаришу майор, дозвольте мені самому в цьому розібратись. Гадаю, так буде краще. Чому саме — доповім особисто. Намагатимусь прийти якнайшвидше.
— Добре, чекаю на вас.
Доробанцу поклав трубку. Кілька хвилин він тер скроні. Потім пішов у ванну кімнату й підставив голову під кран. Повернувшись до кімнати, він знову сів на диван за письмовим столом. Тепер він міг подумати про те, що відбулося. Безсумнівно, напад зроблено з-за портьєри. Чому ж його вдарено не одразу, коли він повернувся спиною? А тільки тоді, коли він узявся за трубку? Мабуть, той, хто бив, мав довідатися, хто дзвонить, і послухати розмову? Той? А може, та? Перед тим, як його вдарено, він ніби ще сильніше відчув аромат незнайомих духів. Це означало, що його била жінка, яка користувалася тими духами.
Коли він оглядав предмети на письмовому столі, то якось інтуїтивно відчув, що там не вистачає чогось, що там було, коли задзвонив телефон. Але чого саме? Намагався згадати, але не міг. Одначе він повинен, повинен згадати. Коли він не пам’ятає, що це було, то, може, згадає, де воно лежало, поки не зникло?
«Може, там, ліворуч, на папці? Ні! Може, біля скриньки з перламутровою інкрустацією? Ні, не там. Може, біля нічної лампочки? Теж ні».
І раптом згадав. Там, посередині, де тепер стояла склянка, до якої Бакалу натикав різних кольорових олівців, лежав аркуш паперу з кількома словами. Щоб вітер не зніс його і щоб його було видно, той, хто писав, поставив на нього склянку з олівцями. Склянка була й зараз там, але аркуш з-під неї зник.
«Коли б я встиг прочитати записку, може, тепер знав би, що сталося з інженером Бакалу», — подумав Доробанцу, встав і вийшов з кімнати.
Подзвонив до сусідньої квартири. Йому відчинила бабуся, яка, певно, саме прала, бо витирала об фартух руки зі слідами піни.
— Пробачте, що я вас турбую. Я шукаю інженера Бакалу. Я його двоюрідний брат з Ботошани. Коли він звичайно вертається додому?
— Чому ж ви йому не подзвонили з вокзалу?
Зауваження старенької було слушне й свідчило, що, незважаючи на вік, вона має гострий розум.
— Не знаю номера його телефону.
Стареньку це ніби переконало.
— Ви хотіли тут зупинитися?
— Лише на одну ніч.
— Тоді, пане, вам не пощастило: інженер поїхав з Бухареста. У нього відпустка.
— Невже, пані?
— Саме так. Я бачила, коли він від’їжджав. Ми зустрілися біля ліфта. Він був з чемоданом…
- І ви вирішили, що він їде у відпустку?
— Ні, він сам сказав, що їде, ідо його не буде вдома два тижні.
— А він не сказав, куди саме їде?
— Цього не сказав. Гадаю, що на море. За такої спеки всі туди їдуть. Моя донька й зять теж рушають у четвер. На машині. Вони собі купили…
— Дякую, пані, й прошу пробачити, що я вас потурбував.
— Коли він повернеться, я йому скажу, що його шукав двоюрідний брат із… звідки ви сказали?
— З Ботошани.
— Добре, я так і скажу, що його шукав двоюрідний брат із Ботошани.