Выбрать главу

Обличчя другого неначе проясніло:

— Це… де було б чудово.

Розмова, яку вони провадили пошепки французькою мовою, раптом урвалася. Вони побачили, що до них із приміщення прикордонного пункту йде офіцер-прикордонник. Людина в машині зблідла, побачивши, що в руках у нього немає паспортів.

— Прошу вас іти за мною, — ввічливо запропонував офіцер.

— Навіщо? — байдуже спитав шофер.

— Невелика формальність.

— Будь ласка, — погодився водій. — Удвох?

— Удвох.

— Ходімо, Паулю.

Той, кого назвали Паулем, вийшов з машини. Він уже встиг заспокоїтися. Байдужий і трохи роздратований, він ішов за першим услід.

Уже запала ніч. Усе навколо обгорнула тиша. І раптом почувся скрекіт цикади, потім другої, потім безлічі цикад. Пауль, на мить забувши про своє скрутне становище, в якому він опинився, зачаровано заслухався цієї музики. Йому вперше в житті довелося почути такий концерт.

Коли він ступив на поріг кімнати, у його вухах ще лунала дивна переривчаста симфонія цикад.

За єдиним письмовим столом у кімнаті, куди їх завели, сидів офіцер у званні полковника. Перед ним на портфелі з пластика, який добре імітував шкіру, лежали паспорти, один на другому. Полковник запросив їх сісти, потім взяв паспорт, який лежав зверху, розгорнув його:

— Хто пан Евен Хасс?

— Я, — відповів той, що вів машину.

— Ваш паспорт у порядку.

Евен Хасс простягнув руку, щоб забрати документ, але полковник ніби не помітив цього і поклав його знову на письмовий стіл трохи праворуч. Потім відкрив другий паспорт.

— А ви хто? — спитав полковник, звертаючись до Пауля.

— Корнеліс. Пауль Корнеліс, пане,

— Ваш паспорт не в порядку.

— Не може бути!

— Ваш паспорт не в порядку.

— Гаразд, що ж у ньому не так, як треба? І чому ви не помітили цього, коли давали візу на в’їзд?

Полковник довго дивився на нього, потім знехотя відповів:

— Ви питаєте, що не так у вашому паспорті? Чому ви мене питаєте? Ви чудово знаєте це й самі. Точніше, так добре знаєте про це, як і я.

— Знаю? Що мені знати? Не розумію, пане, на що ви натякаєте.

— Зрештою скажіть, як ваше справжнє прізвище?

— У паспорті написано: Корнеліс. Пауль Корнеліс.

Полковник звернувся до Евена Хасса:

— Хто це, пане Евене Хасс?

— Корнеліс. Мій друг Корнеліс.

Відчинилися бічні двері, і до кабінету зайшов чоловік у цивільному. Побачивши того, турист, котрий твердив, що його прізвище Корнеліс, одразу здригнувся, потім зблід і раптом почав гикати.

Чоловік у цивільному, не звертаючи уваги на того, що вдавав Корнеліса, звернувся до Евена Хасса:

— Неправда, пане Хассе. Ваш друг Корнеліс чекає вашого повернення із Сибіу, куди ви ніби поїхали побачити своїх родичів. Поспішаючи, ви забули залишити йому паспорт. А Корнелісові паспорт був дуже потрібний, коли він влаштував бешкет у барі готелю й не мав чим засвідчити свою особу.

Потім, звертаючись до товариша Евена Хасса:

— Доброго вечора, пане інженер Бакалу. Правда, ви не чекали, що ми знову зустрінемося, та ще й за таких неприємних для вас обставин?

Інженер Бакалу, бо це був він, нічого не відповів. Лише потупив погляд, на нього напала нервова гикавка, з якою він нічого не міг зробити.

ХI. ЗІЗНАННЯ ІНЖЕНЕРА БАКАЛУ

Дуку чекав, щоб до нього привезли інженера Бакалу. Перед тим він допитав Евена Хасса. Усе, в чому той зізнався, мало вагу лише частково і ні в якому разі не торкалося справи, яка цікавила Дуку. Очевидячки, він не мав зв’язку з будь-якою шпигунською службою.

— На кого ви працюєте, па не Хасс? — спитав його Дуку.

— На того, хто мені платить. Хто має мій фах, добре заробляє. Але й ризик великий.

— І який ваш фах?

— Вивезення з соціалістичних країн певних осіб, які бажають жити на Заході.

— І багато вас, котрі мають цей… фах?

— Не відаю! Я працюю самотужки.

— Еге, самотужки! Ви не маєте жодного спільника?

— Якщо кажу…

— З Румунії ви вже когось вивезли?

— Так! Три місяці тому я вивіз одного інженера з Брашова. Знаєте, коли я складав цю угоду, у мене засмикалася ліва повіка. Я не дуже забобонний, але трохи схвилювався. І от маєте: хіба після такого не повіриш у забобони!

— З ким ви «склали угоду»?

— З якимось типом. Я його не знаю. Здається, то був лише Посередник. Він запропонував мені п’ять тисяч доларів, плюс витрати на транспорт.

— З Корнелісом ви дотепер не працювали?

— Ні! Тепер оце вперше. Проте в такій справі не можна використовувати двічі ту саму людину.