Обличчя другого неначе проясніло:
— Це… де було б чудово.
Розмова, яку вони провадили пошепки французькою мовою, раптом урвалася. Вони побачили, що до них із приміщення прикордонного пункту йде офіцер-прикордонник. Людина в машині зблідла, побачивши, що в руках у нього немає паспортів.
— Прошу вас іти за мною, — ввічливо запропонував офіцер.
— Навіщо? — байдуже спитав шофер.
— Невелика формальність.
— Будь ласка, — погодився водій. — Удвох?
— Удвох.
— Ходімо, Паулю.
Той, кого назвали Паулем, вийшов з машини. Він уже встиг заспокоїтися. Байдужий і трохи роздратований, він ішов за першим услід.
Уже запала ніч. Усе навколо обгорнула тиша. І раптом почувся скрекіт цикади, потім другої, потім безлічі цикад. Пауль, на мить забувши про своє скрутне становище, в якому він опинився, зачаровано заслухався цієї музики. Йому вперше в житті довелося почути такий концерт.
Коли він ступив на поріг кімнати, у його вухах ще лунала дивна переривчаста симфонія цикад.
За єдиним письмовим столом у кімнаті, куди їх завели, сидів офіцер у званні полковника. Перед ним на портфелі з пластика, який добре імітував шкіру, лежали паспорти, один на другому. Полковник запросив їх сісти, потім взяв паспорт, який лежав зверху, розгорнув його:
— Хто пан Евен Хасс?
— Я, — відповів той, що вів машину.
— Ваш паспорт у порядку.
Евен Хасс простягнув руку, щоб забрати документ, але полковник ніби не помітив цього і поклав його знову на письмовий стіл трохи праворуч. Потім відкрив другий паспорт.
— А ви хто? — спитав полковник, звертаючись до Пауля.
— Корнеліс. Пауль Корнеліс, пане,
— Ваш паспорт не в порядку.
— Не може бути!
— Ваш паспорт не в порядку.
— Гаразд, що ж у ньому не так, як треба? І чому ви не помітили цього, коли давали візу на в’їзд?
Полковник довго дивився на нього, потім знехотя відповів:
— Ви питаєте, що не так у вашому паспорті? Чому ви мене питаєте? Ви чудово знаєте це й самі. Точніше, так добре знаєте про це, як і я.
— Знаю? Що мені знати? Не розумію, пане, на що ви натякаєте.
— Зрештою скажіть, як ваше справжнє прізвище?
— У паспорті написано: Корнеліс. Пауль Корнеліс.
Полковник звернувся до Евена Хасса:
— Хто це, пане Евене Хасс?
— Корнеліс. Мій друг Корнеліс.
Відчинилися бічні двері, і до кабінету зайшов чоловік у цивільному. Побачивши того, турист, котрий твердив, що його прізвище Корнеліс, одразу здригнувся, потім зблід і раптом почав гикати.
Чоловік у цивільному, не звертаючи уваги на того, що вдавав Корнеліса, звернувся до Евена Хасса:
— Неправда, пане Хассе. Ваш друг Корнеліс чекає вашого повернення із Сибіу, куди ви ніби поїхали побачити своїх родичів. Поспішаючи, ви забули залишити йому паспорт. А Корнелісові паспорт був дуже потрібний, коли він влаштував бешкет у барі готелю й не мав чим засвідчити свою особу.
Потім, звертаючись до товариша Евена Хасса:
— Доброго вечора, пане інженер Бакалу. Правда, ви не чекали, що ми знову зустрінемося, та ще й за таких неприємних для вас обставин?
Інженер Бакалу, бо це був він, нічого не відповів. Лише потупив погляд, на нього напала нервова гикавка, з якою він нічого не міг зробити.
ХI. ЗІЗНАННЯ ІНЖЕНЕРА БАКАЛУ
Дуку чекав, щоб до нього привезли інженера Бакалу. Перед тим він допитав Евена Хасса. Усе, в чому той зізнався, мало вагу лише частково і ні в якому разі не торкалося справи, яка цікавила Дуку. Очевидячки, він не мав зв’язку з будь-якою шпигунською службою.
— На кого ви працюєте, па не Хасс? — спитав його Дуку.
— На того, хто мені платить. Хто має мій фах, добре заробляє. Але й ризик великий.
— І який ваш фах?
— Вивезення з соціалістичних країн певних осіб, які бажають жити на Заході.
— І багато вас, котрі мають цей… фах?
— Не відаю! Я працюю самотужки.
— Еге, самотужки! Ви не маєте жодного спільника?
— Якщо кажу…
— З Румунії ви вже когось вивезли?
— Так! Три місяці тому я вивіз одного інженера з Брашова. Знаєте, коли я складав цю угоду, у мене засмикалася ліва повіка. Я не дуже забобонний, але трохи схвилювався. І от маєте: хіба після такого не повіриш у забобони!
— З ким ви «склали угоду»?
— З якимось типом. Я його не знаю. Здається, то був лише Посередник. Він запропонував мені п’ять тисяч доларів, плюс витрати на транспорт.
— З Корнелісом ви дотепер не працювали?
— Ні! Тепер оце вперше. Проте в такій справі не можна використовувати двічі ту саму людину.