— Звичайно, ми не можемо цього не припускати. Між іншим, той або ті, хто володіють апаратом, не повинні обов’язково відшукувати надтаємниці. Хіба не досить поставити апарат на горищі дому із слуховим віконцем, зверненим на вікна якогось міністерства, щоб записувати все те, про віщо говориться в кабінетах міністрів, радників чи генеральних директорів?
— Цілком вірно, Менеїле. А що це означає? Лише те, що вони щодня можуть діставати все більшу кількість секретної інформації. А ми не повинні мати ілюзій, що деякі з них не попливуть ось-ось за кордон.
— У такому разі, затримайте їх, товаришу полковник.
— Ви це говорите не дуже охоче. А я раніше гадав, що ви будете за те, щоб їх негайно затримати.
— Товаришу полковник, я погодився б негайно заарештувати обох шпигунів, але боюся, що, чинячи так, ми багато чим ризикуємо.
— Хочете сказати, що ризикуємо не знайти апарата?
— Боюся, що так, товаришу полковник. Особисто я гадаю, що апарат не в Корбяну і не в Попеску-Финтинару. Якщо ми їх затримаємо, то, може, й дізнаємося, в кого апарат, але зовсім не виключено, що його передали комусь іншому, спеціальному кур’єрові, посланому резидентом, і вони його не знають. У такому разі, ланцюг рветься.
— Товариш генерал думає, що, зволікаючи з арештом, ми ризикуємо набагато більшим.
Арешт Корбяну не викликав ніяких труднощів. Спочатку він репетував, граючи роль обуреної людини. Та досить було Богданові передати йому привіт від Бакалу, як він одразу аж присів і лице його відбило реальну тривогу й занепокоєння. Зате операція арешту Попеску-Финтинару принесла їм несподіванку. Було вирішено заарештувати його одночасно з Корбяну. І дійсно, тої самої години Дуку, який особисто керував операцією, натис кнопку дзвінка на дверях квартири Финтинару, раніше вживши рішучих заходів на той випадок, коли б господар намагався втекти. Дуку довго дзвонив, але ніхто не відчиняв, хоча було точно відомо, що Финтинару вдома. Зрештою Дуку змушений був наказати зламати двері. Дуку і його помічники зайшли спочатку до великого коридора, потім у передню зі стінами, обшитими дубовими панелями, де, крім старовинних, але добротних меблів, було піаніно і величезна клітка. З тої клітки почав їх лаяти папуга. Із передньої через троє високих дверей можна було пройти в решту кімнат будинку. Боячися нападу зненацька, Дуку і його помічники з великою обережністю почали послідовно оглядати кімнати. За першими дверима вони знайшли спальню. Старовинний альков, як і всі меблі, мав балдахін. У спальні нікого не було. У наступній кімнаті також не знайшли Финтинару. Лишилась ще третя кімната. Якщо вони й там його не знайдуть, то це означатиме, що шпигун зумів вислизнути.
Тої миті, як вони відчинили двері, пролунали один за одним два постріли. Перша куля поранила Дуку в ліве передпліччя, друга прошила стегно одного з помічників. Коли дим розсіявся, вони, на превеликий подив, виявили труп Финтинару, що лежав на спині. Підійшовши до трупа, Дуку зовсім легко встановив, що шпигун отруївся. (Потім при розтині було встановлено, що він проковтнув ціаністий калій).
Але хто ж тоді двічі стріляв із пістолета? Загадку незабаром було розкрито: пістолі, закріплені між томами у книжковій шафі, завдяки простому, але дотепному способові, розряджалися автоматично, як тільки відчинялися двері.
Біля трупа знайшли транзисторний радіопередавач. Це означало, що до отруєння Финтинару встиг комусь повідомити, що його мають заарештувати. Несподіваним було те, що хоч будинок ретельно обшукали від горища до льоху, але не знайшли ні апарата, що його винайшов інженер Бакалу, ні магнітофонної стрічки, ні копірки.
Навіть допит Корбяну не допоміг вияснити таємниці зникнення апарата, винайденого Бакалу.
Навпаки, таємниця стала ще незрозуміліша, коли Корбяну, ніби йому вже набридло опиратися й боротися з запитаннями слідчого, сказав:
— Якщо хочете знати, апарат зник.
— Як зник? Що ви під цим розумієте? — спитав Дуку.
— Його вкрадено.
— У кого?
— У Финтинару, коли той не зміг передати його далі.
— Він повинен був його передати?
— Допускаю, що так.
— Кому?
— Цього я вже не знаю.
— Хто ж його вкрав?
— Не відаю!
— І не запідозрюєте?
— Ні! Хто його вкрав, той дуже ризикував.
— Чим ризикував?
— Потрапити на той світ.
— Скажіть, що вас навело на припущення, що його вкрадено?
— О, це я знаю!
— Точно знаєте, чи то ваше припущення?
— Знаю точно.