«Пожежа — горіння предметів, що не призначені для горіння».
«Дерево — спеціальний будівельний матеріал у вигляді рослини, що складається з коріння, стовбура, гілля й особливих хлорофільних утворень, за допомогою яких відбувається процес дихання».
«Ресторан є підприємством громадського харчування, де забезпечується висока культура торговельного обслуговування в поєднанні з відпуском відвідувачам різноманітного асортименту кулінарних, кондитерських і винно-горілчаних виробів із одночасною організацією музично-естрадних концертів».
«Людина — статистична одиниця, яка відзначається вертикальним положенням тіла, відсутністю суцільного шерстяного покрову, наявністю голови, двох верхніх і двох нижніх кінцівок; призначається для виконання складних біологічних і соціальних завдань у межах існуючих законів та інструкцій».
Твори Павла Никаноровича висіли в золотих рамках у фойє кінотеатрів та операційних залах банків, по медпунктах, на пляжах та кладовищах. Одним з улюблених творів Рязанцева була інструкція, яку можна й зараз почути, коли сядеш в першу-ліпшу приміську електричку — чи в тетерівську, чи в фастівську, чи в броварську. Завжди, коли Павло Никанорович вслухався в знайомі рядки, що линули з репродуктора, серце його тьохкало від гордості. Кляте авторське право! Чому не оголошують прізвища автора інструкції?
«Громадяни пасажири! В електропоїздах суворо забороняється перевозити вибухові речовини…»
Так, так, так! Якщо не обумовити цього важливого положення, народ возитиме динаміт, порох у мішках, толові шашки та іншу гидь; адже сподобився в 1945 році один дядько з Фастова залізти в поїзд із великою авіабомбою, яка впала обік його хати й чомусь не вибухнула; думав здати в Києві у контору по збиранню металобрухту; бомбу віз у мішку, а мішок по дорозі в нього вкрали, думали, що там свиня лежить заколота. Ось звідки взявся параграф про вибухівку; щоправда, Павло Никанорович відчув, що тепер, під сучасну пору, в добу науково-технічної революції, певні положення інструкції варто було б переглянути й доповнити: так, скажімо, на часі була б заборона перевезення в електричках усяких видів атомної зброї та радіоактивних розщеплюваних матеріалів — народ усякий шастає по приміських поїздах, за ним око й око треба мати.
«…забороняється перевозити отруйні й вогненебезпечні речовини, а також користуватися відкритим вогнем»,
Щоправда, треба віддати людям належне: до перевезення іприту, циклону, табуну чи напалму ще ніхто не докотився. Це факт. Але чи означав це, що ми повинні втрачати пильність у галузі приміського залізничного сполучення?
Попередження щодо «відкритого» вогню було сповнене якогось таємничого смислу. Серед майбутніх істориків, які вивчатимуть творчість Павла Никаноровича, цей пункт викличе не менше коментарів, ніж певні місця в Євангеліях та апокрифічних писаннях. Та секрет тут дуже простий. Павло Никанорович запам'ятав, як розпалювали вогнище в їхньому телятнику, яким повертались вони з Іркутська додому, і як вночі мучила його думка, що підступне полум'я може спалити всі їхні скромні воєнні трудові заощадження, включаючи килими, кришталь та золото. Своє негативне ставлення до вогнищ у вагонах він висловив у такій карбованій словесній формі.
Як наслідок напружених роздумів Рязанцева над вічними проблемами життя й смерті з'явились його «Правила користування міським кладовищем». Цими правилами було передбачене: а) при відвіданні могил необхідно відмічатися в конторі кладовища; б) при ритті могил слід суворо дотримуватись встановлених розмірів.
Пункт про відмітку в кладовищенській конторі мав виняткове значення з огляду на облік та річну звітність; але з пунктом «б» стався непередбачений казус: певні померлі громадяни виходили поза встановлені розміри як своїм ростом, так і шириною, і через це хочеш не хочеш цей важливий у геодезично-архітектурному відношенні пункт інколи не виконувався.
Та найвищим злетом творчості Рязанцева була, безперечно, листівка «Правила поведінки глядачів на стадіонах», написана ним на замовлення дирекції Київського центрального стадіону й видана тиражем 100 000 примірників друкарнею № 7 (замовлення № 1100). На тлі синіх літер полум'ям, як на валтасаровому бенкеті, горіло слово, набране найбільшим плакатним шрифтом: ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ. Над інструкцією сею працював Павло Никанорович два місяці — навіть хотів поїхати в ірпінський будинок письменників, де, кажуть, умови непогані для творчої праці. Скільки безсонних ночей просидів над отими параграфами, що вишикувалися під гаслом ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ. Скільки варіантів обмежень передумав, скільки небажаних подій та вчинків передбачив!