Чи треба було б поставити містерові Скотту золотий пам'ятник, коли б справдилися в 1932 році сподівання лікаря Гловера з лабораторії ім. Торндайка в Бостоні, котрий гадав, що відкрив спосіб лікування раку за допомогою ціаністих препаратів? Лікар Гловер помер від ціану під час експерименту по синтезу протипухлинної речовини. І чи мусимо проклясти навіки містера Скотта, як предтечу газових камер Освенціма?
11. Нам потрібні тисячі експериментів — дивних та раціонально зважених, безглуздих та геніально спланованих, експериментів на рівні молекули й таких, що обіймають мільйони людей. Бо ніхто не знає, який врожай ми зберемо згодом із тих зерен інформації, що її здобули за допомогою експериментів. Бо в науці ніщо не пропадає й ніщо не є зайве.
У 1887 році якийсь російський лікар протягом багатьох місяців провадив щогодиннне вимірювання температури свого тіла в умовах подорожі та відпочинку, влітку і взимку, ввечері і вранці. Цей нудний експеримент міг би видатись безглуздим і нікому не потрібним, якби не та обставина, що дослідження лікаря було згодом покладене в основу телеметричного вимірювання температури тіла космонавтів, що має величезне значення для оцінки стану організму.
Французький лікар Боуден за повідомленням «Gazette medical de Paris» встановив у 1904 році, що гра на флейті сприяє росту волосся, в зв'язку з чим лисим чоловікам було рекомендовано просиджувати зимові вечори при звуках цього музичного інструмента. Подальше вивчення цього кумедного явища призвело до відкриття ролі ультразвукових коливань у діяльності генетичного апарату клітини.
26 липня 1899 року журнал «The Indian Medical Record» сповістив про експеримент одного відомого лікаря, автора твору про сугестію (гіпноз), котрий домігся дозволу провести дослід над злочинцем, присудженим до страти. Злочинцеві оголосили, що страту через повішення замінено менш ганебною смертю — поступовим знекровленням у стінах в'язниці. Нещасному зав'язали очі і, прив'язавши до столу, нанесли в чотирьох місцях легкі уколи кінчиком пера. Водночас із судин, що стояли коло столу, почала стікати вода в тази. Стратенець, гадаючи, що то тече його кров, у чому його переконувало також і поступове притишення голосів тих осіб, які оточували місце експерименту, став слабнути дедалі більше, й, нарешті, втратив свідомість і помер, не проливши жодної краплини крові. Абстрагуючись від моральної оцінки цього експерименту, треба зазначити, що він мав велике значення для вивчення могутніх властивостей гіпнозу, що дало змогу запровадити гіпнотичне лікування багатьох хвороб.
Обиватель знизує плечима, коли бачить якогось дивака, котрий поклав усе життя на вивчення суглобових ніжок мурахи; обивателеві здається, що вчений змарнував своє життя, займаючись речами абстрактними і далекими від потреб практики. Та потім, через кілька десятків років, раптом виявляється, що конструктори марсіанських всюдиходів поклали в основу своїх креслень дослідження призабутого дивака.
Сміються невігласи, страхаються міщани, обурюються моралісти… Але вже чути на порозі нового життя чиїсь важкі точні кроки. То наближається всемогутній, тотальний, всевладний, божевільний, розважливий, химерний, повільний, непереможний перетворювач життя — науковий експеримент, який приведе нас до докорінної перебудови людського тіла та людської психіки, людських звичок та людських вчинків. Відкривайте двері XX століття — Експеримент іде!
12. Експеримент не обмежується прямими фізичними діями, скерованими на певний об'єкт. Інтелектуальна діяльність людини, її здатність висувати ідеї, створювати умоглядні моделі дійсності, аналізувати, переробляти й синтезувати різноманітну інформацію теж є експериментом, що здійснюється на найвищому рівні — у сфері духу.
В зв'язку з вищесказаним слід запитати: що таке людина?
Ми цілком поділяємо визначення М. М. Амосова, як єдино правильне, тверезе й позбавлене будь-якого сентименталізму та гуманітарного кокетства: «Людина є системою, здатною сприймати зовнішні впливи, виділяти з них інформацію, переробляти її з формуванням численних моделей на різних поверхах і впливати на довколишній світ за багатоповерховими програмами».
«В найзагальнішому вигляді, — каже далі М. М. Амосов (і ми з ним цілком погоджуємось), — людина — це автомат із програмним керуванням… Я гадаю, що не треба лякатися слова «автомат»., коли його вживають стосовно людини. Межі складності штучних автоматів неосяжні вже зараз, хоча вони тільки-но почали свій шлях. З другого боку, це слово підкреслює, що людина не може раптово проявлятись у чудесних рішеннях та діях, які не були б обумовлені її вродженими властивостями й попередньою історією навчання й розвитку. В основі діяльності людини лежить програма, закладена в ній самій, а не десь поза нею. Ні про яку «свободу волі» як протилежність детермінізму не може бути й мови». (М. М. Амосов, «Моделювання мислення й психіки», 1965, стор. 95–96).