Двері відчинилися і до залу увійшла ще одна пара стурбованих батьків. Кромлі подивився на них мов голодний собака. Коли він знову перевів погляд на трьох друзів, Тодд запитав:
— Цебто нам зараз треба мати чотири сотні готівкою?
— Ні, вам треба мати чотирнадцять сотень. Дві за поруку. Дві за машину. І штука мені.
— Гаразд, — сказала Зола.— Але наш друг, можливо, теж: має при собі якісь гроші. Як би нам довідатись, скільки в нього?
— Я можу це з’ясувати. Найміть мене просто зараз, і я візьмусь за роботу. Ваш друг потребує захисту, і я готовий його надати. Адже система покарання за КСС у цьому місті така, що просто розжує та виплюне вашого друга.
— Послухайте, — заговорила Зола. — Із нашим другом не все гаразд. Він, як би це мовити... Ну, в нього проблеми зі здоров’ям, а він не приймає призначені йому препарати. Ми мусимо відвезти його до лікаря.
Як же це сподобалось Дарреллу! Примруживши очі, він завдав останнього удару:
— Авжеж. Як тільки ми його визволимо, я подам клопотання щодо прискореного слухання. Знов-таки, я в тісних відносинах із суддями й можу пришвидшити всю процедуру. Але, звісно, за додаткову оплату. Нумо, не будемо затягувати.
— Добре, добре, — сказав Марк. — Дайте нам час обміркувати.
— У вас є мій номер, — нагадав Кромлі, скочивши на ноги. Він ковзнув геть і знайшов якогось поліціянта, з яким можна було теревенити, водночас оглядаючи присутніх у пошуках наступної жертви. Дивлячись на нього, Марк прошепотів:
— Ото й ми такими станемо десь за два роки.
— Зараза така, — процідив Тодд крізь зуби.
— У мене є 80 доларів, — сказала Зола. — Давайте скинемось.
— Я порожній, — насупившись, відповів Марк. — Якнайбільше тридцятка.
— Я теж, — промовив Тодд. — Але в мене є на рахунку, там вистачить. Я побіг шукати банкомат, а ви зачекайте тут.
— Добрий план.
Тодд похапцем вийшов із зали, до якої одночасно зайшло ще кілька людей. Марк із Золою спостерігали за тим, як Кромлі та інший адвокат обробляють натовп. У перервах перед нападом на чергову жертву Кромлі або теревенив із якимось поліціянтом, або з поважним виглядом телефонував. Було, він залишав зал, щоразу розмовляючи по телефону, ніби поспішав кудись у термінових юридичних справах. Але завжди повертався, і недарма.
— Таке ми в юридичній школі не вивчали, — зауважив Марк.
— У нього, мабуть, і власного кабінету немає,— сказала Зола.
— Жартуєш? Оце його кабінет.
ЧЕРЕЗ ДВІ ГОДИНИ, як вони прибули до Центральної тюрми, всі троє зрештою залишили її разом із Горді. Позаяк Зола не мала машини, а «Бронко» Марка глохнув у вуличних пробках, вони сіли в Тоддів хетчбек «кіа» та поїхали до міського штрафмайданчика в Анакостії, який був біля верфі. Горді сидів на задньому сидінні разом із Золою, мовчки й заплющивши очі. Утім, відбулася німа розмова й сказано було чимало. Маркові кортіло викласти карти на стіл, сказавши щось таке: «Слухай, Горді, ти хоч приблизно уявляєш, як керування в стані сп’яніння позначиться на твоїх і без того жалюгідних перспективах працевлаштування?». Або: «Розумієш, Горді, навіть якщо тобі вдасться скласти іспит, тебе все одно не приймуть до адвокатури через керування у стані сп’яніння».
Тодд бажав допекти його чимось на кшталт: «І куди саме ти їхав о четвертій ранку, після двох випитих пляшок текіли?»
Зола, як найспівчутливіша, запитала б: «Хто твій лікар, і коли ти до нього підеш?»
Так багато хотілося сказати, але нічого не було висловлено. На штрафмайданчику перемовини зі службовцем вів Марк. Він пояснив, що пан Таннер захворів і наразі недієздатний.
«Хто б сумнівався, — подумав службовець. — Певно, ще п’яний».
Марк виклав понад двісті доларів, половину з яких дістав із гаманця Горді, і підписав необхідні папери. Відтак вони роз’їхалися — Тодд повіз Золу на роботу, а Марк — Горді, на його «мазді».
Доки вони повзли у вуличних пробках, Марк сказав:
— Прокидайся, Горді, та поговори зі мною.
— Чого тобі? — промимрив той із заплющеними очима. Від нього тхнуло перегаром і немитим тілом.
— Мені треба знати, хто твій лікар і де він знаходиться. Зараз же їдемо до нього.
— Ще чого! Немає в мене лікаря.
— Он як! А він би тобі не завадив. Давай, Горді, годі брехати. Ми знаємо і про біполярний розлад, і про лікаря, чи, трясця, психотерапевта, що тебе доглядає. Для нас цілком очевидно, що ти кинув приймати ліки й потребуєш допомоги.
— Хто сказав?
— Зола.
— От сучка така.
— Облиш, Горді, зізнавайся. Якщо ти мені зараз же не скажеш, хто твій лікар, я зателефоную твоїм батькам і Бренді.
— Я тебе вб’ю.
— Чудово, давай зупинимось і будемо битися на ножах.
Горді зітхнув і пересмикнувся. Потім розплющив очі, виглянув у віконце й промовив:
— Прошу, Марку, досить на мене гримати. Я і так за цю ніч натерпівся.
— Добре, не буду гримати, але тобі потрібна хоч якась допомога.
— Відвези мене додому, будь ласка.
— У Мартінсбурґ? Я не проти.
— Чорт, ні, тільки не туди. Я собі голову знесу, що наразі не така вже й погана ідея.
— Припини, Горді. Добре, поїдемо до тебе, і ти візьмеш добрячий душ. Потім, може, поспиш, потім щось поїмо, а вже тоді я повезу тебе до лікаря.
— От поспати — це діло. Іншого й не треба.
За мить Марк побачив, як його друг зворотнім боком долоні розмазує по щоках сльози.
6
УПАВШИ В ЛІЖКО, ГОРДІ ВЕЛІВ Маркові забиратися геть. Той відповів, мовляв, не діждеш, і вони трохи посперечались. Горді здався, натягнув ковдру на голову й заснув. Марк зачинив двері спальні, всівся на дивані й втупився в свій телефон. Зранку йому вже двічі дзвонила Бренда — вона була в паніці. Її незв’язна мова на голосовій пошті та повідомлення були дедалі настирливішими. Вона вже два дні нічого не чула від нареченого і збиралася їхати до столиці. З одного боку, Марк чи не радо вітав її втручання. Їй варто знати, що відбувається. Вона може опанувати ситуацію, звільнивши від халепи Марка та інших. Імовірно, вона залучить і батьків Горді — зараз вони йому потрібні.
З іншого боку, вона може погіршити ситуацію. Складно передбачити, як відреагує Горді, якщо вона з’явиться і почне його сварити. Безперечно, він накинеться на Марка за те, що він усе їй розповів. Йому й без того вистачає драматичних подій.
Марк вийшов у коридор і зателефонував Бренді. Набрехав, що в Горді страшний грип, постільний режим, він ще дуже заразний, п’є багато рідини й протигрипозних ліків. Марк і Тодд опікуються ним, завжди сидять поряд, тримають усе під контролем. Якщо до завтра не буде покращення, обов’язково відведе до лікарні. Вона часом не знає прізвища його лікаря? Ні? Отже, він буде дзвонити їй, розповідати, як ідуть справи. Наприкінці розмови досі стурбована Бренда сказала, що день зачекає, а потім приїде.
Марк ходив туди-сюди коридором, переживаючи, що збрехав. Водночас він і гадки не мав, як діяти далі. Він уже кілька разів поривався передзвонити Бренді й у всьому зізнатися. Вчинити так, і вже за дві години вона буде тут, і Горді стане її клопотом. Вона знає його краще за будь-кого. Вони разом ще із сьомого класу. А Марк знав Горді лише два з половиною роки. Хто він такий, якийсь вискочка, щоб втручатися в їхні проблеми? Горді потрібен медичний догляд, і, напевне, його наречена — єдина людина, яка спроможна це влаштувати.
Одначе, якщо Бренда вийде на сцену зараз, усе може піти шкереберть. Вона може дізнатися, що Горді затримали п’яним за кермом. Вона знає Марка й Тодда і може розізлитися на них, за те, що вони його покривали. Вона може дізнатися про Золу, і навіть страшно уявити, що тоді буде. А ще, під час цього хаосу, вона може дізнатися, що Горді брехав про казкову роботу після закінчення юридичної школи. Усе може скластися настільки непередбачувано, що постраждають геть усі, особливо Горді. А головне, Горді ні за яких обставин не хоче, аби Бренда була поряд із ним. Він бажає скасувати весілля, але йому досі бракує мужності порвати з нею.