— Відверто кажучи, — промовила Зола, — не уявляю себе фахівцем із КСС-справ штибу того пролази Кромлі.
— Авжеж, ні, Золо, — сказав Марк. — Згідно з нашими спостереженнями, усі ці пролази — чоловіки, здебільшого білі. Ти не підходиш, тому що, скажімо так, привертатимеш увагу.
— І яка в мене буде спеціалізація?
— Конторська робота, — відповів Тодд.
— Якось не звучить. І де та контора?
— Твоя комірка. Оце і є нова контора «Апшо, Паркер і Лейн». АПЛ. Адвокатські Послуги Лиходіїв.
— Дотепно.
— Ми ось що придумали. Будеш працювати в сфері особистої шкоди, яка, про що ми знаємо завдяки нашій чудовій юридичній освіті, досі найприбутковіша галузь вуличного права.
Наче вони це репетирували, в гру вступив Марк:
— Ми бачимо тебе в чекальнях невідкладної допомоги, де ти будеш хомутати травмованих позивачів. У цьому місті більшість із них чорношкірі, тому тобі буде легше знайти до них підхід. Вони довірятимуть тобі й захочуть тебе найняти.
— Я не розуміюся на законах про особисту шкоду.
— Авжеж, розумієшся. Ти бачила силу-силенну рекламних роликів по телебаченню від усіляких бариг, що жебрають клієнтів. Вони не найрозумніші люди, тому особливих складнощів у тебе на цьому фронті не виникне.
— Дякую.
— Достатньо лише парочки путніх автомобільних аварій, щоб добре заробити, — додав Тодд. — Я познайомився з одним адвокатом у «Рудому котярі», так він ледь не помирав із голоду. Якось, під час ожеледі, він послизнувся і впав, опинився в лікарні, де познайомився з мотоциклістом, який потрапив у аварію. Через рік цей адвокат відсудив на користь того постраждалого мотоцикліста майже мільйон доларів і взяв третину собі.
— Ось так просто? — запитала вона.
— Атож. Люди постійно потрапляють у аварії, і їх завжди привозять до лікарень. Там ти на них і чекатимеш.
— Це спрацює, Золо, тому що ми зробимо все, щоб це спрацювало, — переконував Марк. — Тільки ми втрьох, один за всіх, і всі за одного. Рівноправні компаньйони до переможеного кінця.
— А що є метою, хлопці? Що в підсумку гри?
— Виживання, — відповів Тодд. — Ми виживемо, переховуючись і прикидаючись іншими людьми. Будемо пробиватись уперед, бо зворотного шляху немає.
— А якщо нас упіймають?
Марк і Тодд цмулили трунки, міркуючи над запитанням. Зрештою Марк промовив:
— Якщо нас упіймають, втечемо. Ось і все. Просто зникнемо.
— І так усе життя в бігах, — зітхнула Зола.
— Ми й зараз в бігах, — озвався Тодд. — Можливо, ти не бажаєш цього визнавати, але ми постійно від чогось тікаємо. У нашому житті немає нічого тривкого, тому іншого вибору в нас і немає — тільки тікати.
Марк хруснув пальцями і сказав:
— Така справа, Золо. Оскільки ми встряли в це всі разом, то й будемо вірними одне одному нерозлучними друзями до самого кінця. Давайте тут і зараз домовимось, що, коли буде потреба, ми й підемо разом.
— Куди підемо?
— Цим будемо перейматися, коли настане той час.
— А як же наші рідні? — запитала вона. — Що їм сказати?
Хлопці замовкли, і це мовчання було відповіддю.
— Ні, — промовив Марк, — я нічого не казав матері. У неї зараз і без того проблем вистачає. Вона гадає, що я досі вчуся, а після випуску на мене чекає чудова робота, і все йде як по маслу. Мабуть, зачекаю пару місяців, а потім скажу, що взяв на семестр академвідпустку. Не знаю. Щось придумаю.
— А ти? — звернулася вона до Тодда.
— Так само. Зараз мені бракує мужності розказати батькам. Навіть не знаю, який із правдивих варіантів звучить гірше. З одного боку, двісті тисяч боргу й відсутність роботи. З іншого боку, я кинув школу й вирішив заробляти бабки, продаючи послуги п’яним водіям за готівку під фальшивим іменем. Як і Марк, зачекаю, а потім щось придумаю.
— А якщо ваш план провалиться і буде вам лихо?
— Такого не станеться, Золо, — відповів Марк.
— Хотілося б мені вам вірити, але я не впевнена, що ви розумієте, про що кажете.
— Ми теж; не впевнені, — промовив Тодд. — Але ми прийняли рішення без вороття. Ставлю питання руба: ти з нами чи ні?
— Ви забагато просите. Чекаєте від мене, що я відкину три роки навчання в юридичній школі.
— Облиш, Золо, — сказав Марк. — Що вона тобі дала, та школа? Нічого. Тільки життя зруйнувала. А ми пропонуємо вихід. Можливо, бруднуватий, але іншого наразі не маємо.
Вона захрумтіла начос і роззирнулася. Бар був заповнений молодими чоловіками тридцяти-сорока років, усі пили та дивилися баскетбол і хокей на великих екранах. Були й жінки, але небагато. Студентів майже не було.
— І ви обидва тут працюєте? — спитала вона.
— Атож, — відповів Тодд. — Це набагато приємніше, ніж сидіти в аудиторії чи зубрити, готуючись до адвокатського іспиту.
— І які умови партнерства?
— Ми складаємо в загальний казан гроші на прожиття за цей семестр. По десять тисяч із кожного. Це покриває початкові витрати: нові комп’ютери, телефони, офісне обладнання, документи, кращий одяг.
— Ти в ділі? — запитав Тодд.
— Дайте мені подумати, добре? Мені досі здається, що ви збожеволіли.
— Тут ми з тобою погодимось.
16
ТРИДЦЯТЬ МІСЯЦІВ ТОМУ, коли Марк Фрейжер поставив свій підпис на останньому бланку урядової програми позик і з головою занурився у драговину студентських боргів, Міністерство освіти надало йому позикову консультантку — жінку на ім’я Моргана Неш. Вона працювала в «Нау-Ессист», приватній компанії зі штату Нью-Джерсі, яку Міносвіти підрядило обслуговувати студентські борги, і її вибір був випадковим. Марк ніколи з нею не зустрічався і не мав такого бажання. Як позичальникові, йому дозволялося вибрати спосіб комунікації, і він, як і більшість студентів, звів балачки до мінімуму. Він спілкувався з пані Неш лише електронною поштою. Якось вона спитала в нього номер мобільного, але, оскільки Марк не був зобов’язаний розголошувати таку інформацію, вона його не отримала. «Нау-Ессист» була однією з багатьох компаній з обслуговування боргів, і всі вони, напевно, ретельно перевірялися Міністерством освіти. Компаніям, у яких результативність була незадовільною, давали менше роботи або взагалі припиняли з ними відносини. Згідно з рейтингом на сайті Міносвіти, «Нау-Ессист» була в середині списку. Марк міг скаржитися на задушливий борг, але до самої пані Неш та її методів роботи в нього претензій не виникало. Після тридцяти місяців вислуховування чортихань від цілої купи студентів, він знав, що існують і гірші компанії з обслуговування студентських позик.
У її останньому електронному листі, який він отримав на стару поштову скриньку, ішлося:
Привіт, Марку Фрейжере!
Напевне, Ви добре відпочили на канікулах і серйозно підійшли до занять у заключному семестрі останнього курсу юридичної школи. Вітаю Вас із досягнутим і бажаю успіхів у подальшому. Коли ми спілкувались востаннє, у листопаді, Ви були в захопленні від Вашої посади в «Несе Скелтоні», але Ви ще напевно не знали розміру початкової зарплати. Буду дуже Вам вдячна, якщо Ви поновите інформацію із цього питання. Базуючись на розмірі Вашої зарплати, я могла б запустити процес складання плану погашення Вашого боргу. Як Вам відомо, згідно із законом, після завершення навчання Ви повинні підписати план погашення боргу і рівно через шість місяців після цього Ви зобов’язані здійснити перший платіж. Я розумію, що Ви дуже зайнята людина, але, якщо буде Ваша ласка, зв’яжіться зі мною за першої нагоди.
Останній частковий платіж: 13 січ. 2014 = 32,5 тис. дол. Загалом підлягає виплаті (основна сума плюс відсотки): 266 тис. дол..