Парадні двері не були зачинені, і Марк увійшов до порожнього вестибюлю. Гріючись, він зауважив, що інтер’єр, як і завжди, справляє гнітюче враження. Одну зі стін займала величезна інформаційна дошка з різноманітними попередженнями, повідомленнями та привабами. Серед них, декілька лискучих плакатів, що рекламували переваги навчання за кордоном, і звичайний асортимент написаних від руки оголошень щодо продажу усякої всячини — книжок, велосипедів, квитків, конспектів, погодинних репетиторських послуг і оренди квартир. Адвокатський іспит зависнув над школою мов чорна хмара, і на дошці висіли плакати, які доводили перевагу тих чи тих поглиблених курсів. Пошукавши ретельніше, він, імовірно, знайшов би й кілька пропозицій працевлаштування, хоча за цей рік у ЮШФБ їх поменшало. У кутку він помітив задавнені брошури, що зваблювали студентів позичити якнайбільше грошей. У дальньому кінці вестибюлю стояли торгові автомати та знаходився крихітний бар із кавоваркою, але під час канікул там нічого не готували.
Упавши в облуплене шкіряне крісло, Марк осягав понурість своєї школи. Це точно школа? Чи якась чергова фабрика дипломів? Відповідь була очевидною. Він утисячне пожалкував, що пройшов крізь ці двері довірливим першокурсником. Тепер, майже три роки потому, він обтяжений боргами, що їх незрозуміло, як повертатиме. Якщо й було якесь світло наприкінці тунелю, то він його не бачив.
І придумав же хтось назвати школу «Фоґґі-Боттом» — «Туманне Дно». Наче юридична школа й без того недостатньо сумне місце, якась світла душа, двадцять із гаком років тому, наділила її ярликом, що навіває ще більше нудьги. Та людина, наразі вже небіжчик, продала школу якимось інвесторам із Волл-стріт — власникам низки юридичних шкіл, що, за чутками, давали непоганий прибуток, штампуючи посередніх юристів.
Як так можна — продавати та купувати юридичні школи? Таємниця та й годі.
Марк почув голоси й залишив будівлю. Він дійшов по Нью-Гемпшир-авеню до Дюпон-Серкл і зайшов у Крамер-Букс — випити кави й погрітися. Марк усюди ходив пішки. У вуличних заторах «Бронко» надто часто здригався й глохнув, і тому він залишав його на стоянці за Курником, навіть із ключем в замку запалювання. На жаль, за всі ці роки ніхто не спокусився і не угнав машину.
Зігрівшись, Марк пройшов шість кварталів на північ по Коннектикут-авеню. Юридична фірма «Несе Скелтон» займала кілька поверхів у сучасному будинку біля Гінклі-Хілтону. Влітку Марк примудрився туди пролізти й отримати місце стажиста з меншою за мінімальну платнею. У великих фірмах програмами літнього стажування користувалися, аби привабити найкращих студентів шикарним життям. Там по суті й працювати було не треба. Стажистам надавали безглуздо легкі обов’язки, видавали квитки на футбол і бейсбол, запрошували на вишукані вечірки в розкішних садибах багатих компаньйонів. А вже після випуску зваблених студентів, які на все це підписалися, одразу жбурляли в м’ясорубку стогодинних робочих тижнів.
У «Несе Скелтон» усе інакше. Там усього п’ятдесят юристів, тобто ця фірма далеко не в першій десятці. Її клієнти — усілякі професійні об’єднання: Форум виробників сої, Спілка поштарів-пенсіонерів, Ліга виробників яловичини та баранини, Національна асоціація асфальтоукладачів-підрядників, Союз травмованих на виробництві машиністів залізничного транспорту, а ще кілька оборонних підрядників, які відчайдушно намагалися урвати з паршивої вівці хоч вовни жмут. Експертна комісія фірми, якщо така була, підтримувала зв’язки з Конгресом. Її літня програма стажування складалася не заради заманювання найкращих студентів, а з метою експлуатації дешевої робочої сили. Марк тяжко працював і потерпав від тупої праці. Наприкінці літа йому запропонували щось подібне до нормальної роботи, коли він складе адвокатський іспит, і він тепер навіть не знав: радіти йому чи плакати. Як би там не було, він ухопився за цю пропозицію — а інших і не було, — гордий, що він один із небагатьох студентів ЮШФБ, які мають майбутнє. Всю осінь він обережно тиснув на свого куратора, щоб оформитися на ту роботу, але все марно. То в нього поглинення. То розукрупнення. То багато важливих справ і договір про працевлаштування не на часі. Отже, Марк просто вештався без діла. Посеред дня, по суботах, на канікулах, будь-якої години, він міг, нудьгуючи, зайти на фірму, зазвичай із широкою нещирою усмішкою та сердечним бажанням впрягтися і впоратися із найневдячнішою працею. Невідомо, чи це допоможе йому тут прилаштуватися, але й не завадить, міркував він.
Його куратора звали Рендалл. Він працював на фірмі десять років і був на межі, коли ще можна стати компаньйоном, і тому перебував під шаленим тиском. Якщо співробітника «Несе Скелтон» за десять років так і не зробили компаньйоном, йому мовчки вказували на двері. Рендалл закінчив юрфак університету Джорджа Вашингтона, який у міському неофіційному рейтингу був на щабель нижчий за Джорджтаунський, але набагато вищий за Фоґґі-Боттом. Ця ієрархія була чітка й непохитна, і винуватцями цього були саме випускники університету Джорджа Вашингтона. Вони гидували джорджтаунцями за те, що ті ставилися до них зверхньо, і тому ще затятіше нехтували будь-ким із ЮШФБ. У фірмі аж смерділо від снобізму, і Марк часто дивувався, яким бісом його туди занесло. Двоє співробітників були з ЮШФБ, але вони так завзято намагалися дистанціюватись від своєї школи, що не подавали Маркові руки. Здавалося, вони упосліджували його навіть більше, ніж решта. Він часто бурмотів: «Ну як так можна керувати юридичною фірмою». Але згодом зрозумів, що й у інших професіях існують свої статусні рівні. Крім того, Марка набагато більше обходила власна шкура, навіщо йому перейматися тим, де саме вивчала закон та погань. У нього своїх проблем удосталь.
Марк заздалегідь надіслав Рендаллу електронного листа, мовляв, можу прийти й допомогти з якоюсь морочливою роботою. Рендалл зустрів його лаконічним:
— Уже й повернувся?
«Еге ж, Рендалле, а в тебе як справи, добре відпочив? Радий тебе бачити»...
— Так, задовбала ця святкова бридня. Що тут у вас?
— Двоє секретарів злягли з грипом, — сказав Рендалл. Він указав на товстелезний стос паперів. — Треба зробити чотирнадцять копій, звірити й скріпити.
Отже, знов у копіювальну...