— Я розмовляв із Золою. Дівчина в страшному розпачі. Адже вона була останньою, хто бачив Ґорді живим, і дуже цим переймається. Крім того, її батьків депортують до Сенегалу. Вона зараз просто ніяка.
— Бідна дівчина! Нащо було Ґорді крутити із нею?
— Ну, не знаю. Зараз усе здається позбавленим сенсу.
Вони довго пили мовчки. Марк побачив у дзеркалі знайоме обличчя за столиком навпроти бару. Привабливе обличчя, яке він бачив раніше в суді. Гедлі Кавінесс, помічниця прокурора, яка розглядала справу про перевищення швидкості Бенсона Тейпера. Їхні очі зустрілися, і вона відвела погляд.
Вілсон глянув на годинник і сказав:
— Слухай, усе це так сумно. Мені треба бігти. Прошу, Марку, підтримуй зв’язок і, якщо я можу тобі якось допомогти, дай мені знати. Добре? — Він осушив келих і поклав на стійку десять доларів.
— Як скажеш, Вілсоне. Дякую.
Вілсон піднявся, ляснув Тодда по плечу й пішов. Марк глянув у дзеркало й побачив, що Гедлі сидить за столиком разом із трьома молодими жінками — всі смакують випивку і теревенять. Їхні очі знову зустрілися, і вона затримала його погляд на кілька секунд.
ЗА ПІВГОДИНИ ДІВЧАТА ДОПИЛИ й розплатилися. Коли ті пішли, Гедлі обійшла зал і підійшла до бару.
— На когось чекаєте? — спитала вона.
— Так, на вас. Сідайте.
Вона простягнула руку й назвалася:
— Гедлі Кавінесс, десятий відділ.
Він потиснув руку й відповів:
— Я знаю. Марк Апшо. Можу я вас чимось пригостити?
— Авжеж, — сказала вона, сівши на запропонований стілець.
Махнувши барменові, Марк запитав:
— Чого бажаєте?
— Шардоне.
— А мені ще пива.
Бармен відійшов, залишивши їх віч-на-віч.
— Щось вас там останнім часом не видно, — промовила вона.
— Щодня там кручусь.
— Ви наче недавно в місті.
— Уже кілька років. Працював на фірмі, але стало нудно. Зараз працюю на себе, і мені це навіть у кайф. А ви?
— Перший рік у прокуратурі, отож запхали в справи про порушення дорожнього руху. Нудьга. Зірок з неба не хапаю, але є чим сплачувати рахунки. Де навчалися?
— У Делавері. Приїхав у велике місто, щоб змінити світ. А ви?
Він сподівався, що вона не назве Фоґґі-Боттом.
— У Кентуккі, післядипломне та юридична школа. Приїхала сюди заради роботи на Капітолійському пагорбі, але не зрослося. Пощастило знайти роботу в прокуратурі. Сподіваюся, це тимчасово.
Принесли напої. Вони цокнулися, вигукнули «Будьмо!» і випили.
— А подальші плани? — спитав Марк.
— Хтозна, в цьому-то місті. Я вивчаю ринок праці, переглядаю вакансії, як і тисячі інших. Ситуація з робочими місцями наразі нестабільна.
«Іще б пак,— подумав Марк.— Це ти ще не спілкувалася із студентами Фоґґі-Боттому».
— Угу, чув таке.
— А ти що плануєш? Тільки не кажи, що збираєшся все життя захищати п’яних водіїв.
Марк розсміявся, ніби це справді смішно.
— Авжеж, ні. У мене є компаньйон і ми збираємося працювати з позовами про спричинення травм.
— А ти мав би привабливий вигляд на рекламному щиті.
— Це моя мрія. А ще телереклама.
Вона випила ще кілька келихів і підсунулася ближче, майже впритул до нього. Вона схрестила ноги, і спідниця доволі високо задерлася. Ніжки гарненькі. Вона допила і, поставивши келих, спитала:
— Які плани на ніч?
— Узагалі ніяких. А в тебе?
— Я вільна. Живу із сусідкою, яка працює на Бюро статистики. Її ніколи немає вдома. А я дуже боюся залишатися на самоті.
— Яка ти шустра!
— А навіщо теревені розводити? Я така сама, як і ти, і думаємо ми зараз про те саме.
Марк оплатив рахунок і викликав таксі. Коли вони рушили, вона взяла його за руку й примостила на своє оголене стегно. Він захихотів і шепнув:
— Люблю це місто. Стільки агресивних жінок!
— І не кажи.
Таксі зупинилося біля високого житлового будинку на П’ятнадцятій вулиці. Марк заплатив водію, і вони зайшли всередину, узявшись за руки, немов знали одне одного кілька місяців. Вони цілувалися в ліфті, потім у добре прибраній вітальні і зійшлися на тому, що зараз їм не до телебачення. Доки вона роздягалася у ванній, Марк устиг написати термінове повідомлення Тоддові: «Пощастило. Вдома не ночую. Солодких снів!».
Тодд відповів: «Я її знаю?»
Марк: «Незабаром познайомишся».
ВІН ЗНАЙШОВ ТОДДА біля дверей залу шостого відділу о дев’ятій тридцять. Коридор кишів звичною компанією відповідачів і адвокатів, які полювали в юрбі. Тодд заманював заплакану молоду жінку. Коли вона зрештою заперечливо помотала головою, він обернувся й помітив свого компаньйона, який спостерігав за ним здаля. Тодд підійшов і сказав:
— Третя відмова. Ранок не задався. Хріновий у тебе вигляд. Уночі було не до сну?
— Слухай, це було щось. Я потім тобі розповім. А де Зола?
— Зранку з нею не розмовляв. Ще спала, бо всі попередні ночі проводила в лікарнях.
— Думаєш, вона справді там когось заманює чи просто сидить і книжку читає? Тобто вона ще не привела жодного клієнта.
— Не знаю. Облишмо цю розмову на потім. Я йду до восьмого відділу.
Тодд пішов, тримаючи в руці портфель, а через декілька кроків дістав телефон, наче мав уладнати якесь важливе питання. Марк продефілював до десятого відділу і зайшов у зал. Там головував суддя Гендлфорд, саме розмовляв із відповідачем. Як і завжди, юристи й діловоди метушилися біля суддівської лави, перетасовуючи папери. Була там і Гейді, розмовляла з іншим прокурором. Побачивши Марка, усміхнулася і підійшла. Вони сіли за стіл захисту, наче в них якась невідкладна справа.
Ще кілька годин тому вони оголені спали разом, знесилені й виснажені, химерно переплетені. Наразі вона була свіжою, бадьорою, вельми професійною з виду. А Марк трохи втомився.
— Я знаю, про що ти думаєш, — сказала вона, стишивши голос, — але відповідь: ні. У мене сьогодні ввечері побачення.
— І гадки не мав, — з усмішкою відповів Марк. — Але в тебе є мій номер.
— У мене є багато номерів.
— Гаразд. Можемо ми обговорити позов проти мого клієнта Бенсона Тейпера?
— Авжеж. Я його не пам’ятаю. Піду, знайду справу.
Вона піднялася і пішла до столу діловода й почала ритися в ящику з теками. Знайшла справу Бенсона й повернулася до столу захисту. Переглянула справу й сказала:
— Хлопчина буквально летів, чи не так? Вісімдесят п’ять на відрізку обмеження до п’ятдесяти. Це необережне керування і карається ув’язненням на визначений строк.
— Знаю. Тут таке діло. Бенсон — молодий чорношкірий хлопець із гарною роботою. Він працює в службі доставки, і, якщо його заарештують за необережну їзду, він утратить роботу. Можеш звести до меншого порушення?
— Для тебе — що завгодно. Як щодо простого перевищення? Заплатить невисокий штраф, а ти скажеш хлопчині, щоб знизив оберти.
— Оце так просто? — усміхнувся Марк.
— Авжеж,— промовила вона, підсунувшись ближче.— Задовольни прокурора й отримай добру угоду, принаймні зі мною так.
— А твій начальник має це підписати?
— Марку, це суд порушень ПДР, ясно? Ми ж тут не вбивства розглядаємо. Підсуну це старому Гендлфорду, він і слова не скаже.
— Люблю тебе, крихітко.
— Усі так кажуть.
Вона піднялася й простягнула руку, щоб скріпити угоду. Вони поручкалися як фахівці.
22
БЕНСОН ЇВ САНДВІЧ У КУЛІНАРІЇ на Джорджія-авеню в районі Брайтвуд. У нього була обідня перерва, і він мав бомбезний вигляд у своєму робочому однострої. Бенсон дуже зрадів, побачивши Марка, спитав, чи є гарні новини. Марк вийняв із портфеля постанову й сказав:
— Значний прогрес. Решту гонорару приніс?
Бенсон заліз у кишеню і дістав готівку.
— Сімсот, — сказав він, передаючи банкноти Маркові.
— Усе звели до простого перевищення швидкості, — сказав той, отримавши гроші. — Немає необережного керування — немає в’язниці. Штраф сто п’ятдесят, сплатити впродовж двох тижнів.