Клайн почухав щелепу, втупившись в свою копію списку справ, призначених до слухання.
— Е, ні, Ваша честь, не можу пояснити. Ми, безперечно, були тут сімнадцятого, але, якщо відверто, відтоді я з ним ніяк не контактував.
— Припускаю, тому що він мертвий.
— Усе це досить заплутано, пане суддя. Я не знаю.
Канту в розпачі здійняв обидві руки вгору й сказав:
— Отже, якщо хлопець мертвий, мені нічого не залишається, як закрити справу.
— Так, пане суддя, розумію.
— Наступна справа.
Зола вийшла кількома хвилинами пізніше та розповіла про все компаньйонам.
МАРК ЗАЙШОВ У АДМІНІСТРАТИВНИЙ БУДИНОК на Шістнадцятій вулиці, піднявся ліфтом на третій поверх, знайшов двері до «Потомак Літігейшн Консалтентс» і ввійшов у маленьку приймальню. Секретарка кивнула на пару стільців, і він сів. Через п’ять хвилин доктор Вілліс Кунс з’явився особисто й запросив до маленького кабінету наприкінці коридора.
Колись давно Кунс був акушером, практикував у окрузі Колумбія. Згідно із веб-сайтом, останні двадцять років був експертом у судових справах, професійним свідком. Стверджував, що проаналізував тисячі справ і викликався свідком понад сто разів у двадцяти одному штаті. І майже завжди працював на боці позивачів.
Не встиг Марк сісти, як доктор Кунс почав говорити:
— Ти вхопив їх за яйця, синку. І вони маніакально намагаються все приховати. Ось мій звіт, — він передав документ, роздрукований на двох аркушах через одинарний пробіл. — Тут усі технічні відомості. Я збережу твій час і поясню все, уникаючи професійного жаргону. Та мати, Ейша Тейпер, залишилася без нагляду в найкритичніший період. Тепер важко сказати, наскільки ретельно її обстежили, тому що ті записи зникли, але достатньо буде сказати, що серцевий ритм плода уповільнився, матка розірвалася, а кесарів розтин зроблено запізно. Якби не ця затримка, з немовлям, імовірно, було б усе гаразд. Замість цього воно пережило так званий ішемічний напад, серйозне пошкодження мозку і, як ми знаємо, за два дні померло. Що навіть добре, бо інакше дитина прожила б ще десять років мов овоч, не навчившись ходити, розмовляти або їсти самостійно. Проте цьому можна було запобігти належним доглядом і своєчасним кесаревим розтином. Я б кваліфікував цю справу як грубу недбалість, що, як ви знаєте, полегшить укладення угоди.
Марк не знав, але кивнув, погоджуючись.
— Проте, як ви, безперечно, знаєте, двадцять років тому штат Віргінія уклав угоду з лікарями про обмеження розміру відшкодування. Максимальна сума, на яку ви можете розраховувати, — два мільйони доларів. Сумно, але факт. Якби дитина вижила, відшкодування було б значно більшим. А ця справа буде розглядатися саме в штаті Віргінія.
— Тобто нам світить лише два мільйони? — запитав Марк, нібито розчарований такою жалюгідною сумою.
— Боюся, що так. У вас є дозвіл на практику в штаті Віргінія?
— Ні, в мене немає. «І в жодному іншому також, якщо вже на те пішло».
— Ви раніше вели справи про лікарняну недбалість? Я до того, що ви доволі юні на вигляд.
— Ні. Я її передам. Може, когось порадите?
— Авжеж, — Кунс схопив аркуш паперу і простягнув його.— Ось перелік найкращих для подібних справ фірм округу. Всі ці люди практикують і у Віргінії, й усі вони хороші юристи. Я працював із кожним із них.
Марк подивився на перелік і спитав:
— А когось конкретно порекомендуєте?
— Я почав би з Джеффрі Корбета. Найкращий у моєму списку. Займається винятково справами, пов’язаними з акушерством і гінекологією. Лікарі бояться його, мов чорта, і якнайшвидше підписують угоду.
Два мільйони. Швидка угода. У голові Марка забринів касовий апарат.
Кунс був дуже зайнятою людиною. Він глянув на годинника й сказав:
— Мій гонорар за участь у судовому процесі — сорок тисяч доларів — це за свідчення в залі суду. Якщо ви з Корбетом збираєтесь їх використати, дайте мені знати якнайшвидше. У мене дуже багато справ.
Він неквапно підвівся на ноги.
— Звісна річ, докторе Кунсе.
Вони поручкались. Марк схопив медичні записи Рамона й квапливо вийшов.
НАПРИКІНЦІ ТОГО Ж ДНЯ ЗОЛА сиділа в барі одна, в очікуванні щоденного звітного збору АПЛ. Весь день вона провела поза лікарнями і почувалася трохи краще. Після багатотижневих розкопок вона зрештою знайшла путнього адвоката в столиці Сенегалу Дакарі. Згідно з веб-сайтом, Діалло Ньянг працював на фірмі, що складалася з трьох юристів, і розмовляв англійською, хоча по телефону його було важко зрозуміти. Він займався кримінальними справами, а також: іммігрантськими й сімейними. За гонорар у п’ять тисяч доларів пан Ньянг захищатиме інтереси батьків і брата Золи, коли вони прибудуть, хоча ніхто й гадки не мав, коли це станеться. Перерахування такої значної суми до Сенегалу непокоїло Золу, але через обставини, що склалися, в неї не було вибору. Пан Ньянг стверджував, що має зв’язки з багатьма важливими людьми в уряді й зможе допомогти її рідним освоїтися в країні. Зола начиталася достатньо страхітливих історій про страждання депортованих, які прибули додому нікому там не потрібними.
Вона відкрила ноутбук і перевірила пошту. Прийшов лист із юридичної школи, що не дивно. Фей Доксі писала:
Шановна пані Маал,
викладачі Абернаті й Заран повідомили, що Ви не відвідували заняття в цьому семестрі Ми стурбовані Не могли б Ви зателефонувати або написати нам і пояснити, із чим це пов’язано?
Щиро Ваша,
Зола, звісно, знала, що Марк і Тодд отримали подібні листи та проігнорували їх. Компаньйонів здивувало, що хтось у Фоґґі-Боттомі виявився настільки прискіпливим, що помітив їх відсутність. Вона обміркувала відповідь і написала:
Пані Доксі,
у мене пневмонія і лікарі наполягають, щоб я залишалася в ліжку і ні з ким не контактувала. Я стежу за навчальною програмою і чекаю на повне одужання Дякую за Ваше занепокоєння. Я дуже скоро повернуся
Щиро Ваша,
Її досі непокоїло, що вона обманює, але такий уже в неї тепер спосіб життя. Фактично все, що вона нині робила, було брехнею: фальшиві ім’я, фірма, бізнес-картки й особа турботливої адвокатки, яка полює на нещасних травмованих потерпілих. Вона не могла так чинити далі. Невже її життя було б гіршим, якби вона досі ходила в школу, намагалася знайти справжню роботу й хвилювалася через адвокатський іспит і позики?
Так, було б. Принаймні вона зараз почувалася захищеною і недосяжною для імміграційної поліції.
Брехня продовжилася в наступному листі. Він був від Тільді Карвер із «ЛоунЕйд».
Шановна пані Маал,
коли ми востаннє спілкувалися, Ви наголосили, що пройшли співбесіду в Міністерстві юстиції. Ви вже отримали відповідь? Ви збираєтесь присвятити себе роботі на держустанову, розраховуючи на програму Міністерства освіти із скасування частини боргів. Я не певна, що це для Вас найкраще. У такому випадку Ви мусите відпрацювати десять років, а це доволі тривалий термін. Проте вирішувати Вам. У будь-якому випадку я буду дуже вдячна, якщо Ви принагідно надсилатимете мені останні новини стосовно ситуації з Вашим працевлаштуванням.
Із найкращими побажаннями,
Тільді Карвер, старша позикова радниця.
Останній частковий платіж 13 січня 2014: 32,5 тис. дол.; загальний борг із урахуванням відсотків: 191 тис. дол.
Як і завжди, вона дивилася на цифри боргу, не вірячи своїм очам. Як і завжди, вона боролася із спокусою зачекати з відповіддю день-другий, але на цей раз вона вирішила відписатися зразу: