Шановна пані Карвер,
я не отримала роботи в Мінюсті, а зараз не здатна ходити на інші співбесіди. В нинішній час я прикута до ліжка пневмонією, перебуваючи під наглядом лікарів. Я сподіваюся повернутися до занять через кілька днів і, коли це станеться, я Вам повідомлю.
Щиро Ваша,
Прибув радісний Марк і замовив пиво. Зайшов у бар Тодд, якийсь час постояв, прохолоджуючись, потім приєднався до них. Він мав втомлений вигляд людини, виснаженої довгим перебуванням на передовій, і був у поганому настрої. Він привітав їх словами:
— Оце я витратив вісім годин, зваблюючи невдах у суді, і все марно. Зеро. Повна поразка. А ви що робили?
— Заспокойся, друже, — сказав Марк. — День на день не випадає.
— Яке там в сраку заспокойся, — огризнувся Тодд, сьорбнувши пива. — Ми вже місяць вовтузимося в цьому лайні, і таке враження, що все тримається лише на мені. Скажімо вже по-чесному: дві третини заробленого — з упольованих мною клієнтів.
— Отакої, — розвеселився Марк. — Наша перша сварка. Певен, що таке трапляється в кожній юридичній фірмі.
Зола закрила ноутбук і пильно подивилася на Тодд а.
— Я не сварюся, — відповів він. — Просто видався поганий день.
— Наскільки я пам’ятаю, — заговорила Зола, — мені порадили триматися подалі від кримінального суду, оскільки це хлопчача гра. А моя роль вештатися по лікарнях і переслідувати поранених, бо в теорії лишень одна знайдена мною справа переплюне всі ваші. Чи не так?
— Так, але ти не знайшла жодної справи, — глузливо зауважив Тодд.
— Я стараюсь, Тодде, — холодно промовила вона. — Якщо в тебе є краща ідея, із задоволенням послухаю. Бо мені справді не подобається те, що я роблю.
— Дитячий садок, — вишкірився Марк. — Давайте всі заспокоїмося і підіб’ємо бабки.
Усі троє пили й чекали. Зрештою Марк сказав:
— Я сьогодні зустрічався з нашим експертом, тим самим, якому ми заплатили дві тисячі доларів, і він сказав, що зі справою все ясно — це груба недбалість лікарів і лікарні. У мене є копії його звіту — можете почитати на дозвіллі. Просто чудовий звіт, вартує кожного пенні. Він каже — а цей доктор справжній фахівець, — що попади ця справа в належні руки, і штат Віргінія брязне гаманцем за максимумом — на два мільйони. Назвав і адвоката, якого треба найняти, такого собі Джеффрі Корбета, фахівця саме з медичних правопорушень, який розбагатів на позовах до акушерів. Його контора в чотирьох кварталах звідси. Я перевірив його в інтернеті — повністю законна діяльність. Згідно із статтею в одному медичному журналі, звісно, не дуже схвальною, пан Корбет заробляє п’ять-десять мільйонів щорік. — Марк сьорбнув пива. — Це покращило тобі настрій, Тодде?
— Так.
— Отож. І якщо ви, друзі, не проти, я зателефоную панові Корбету і домовлюсь про зустріч.
— Усе, мабуть, не так просто, — засумнівалась Зола.
— Нам же просто щастить, еге ж? Згідно з моїми дослідженнями, щорічно подається понад дві тисячі позовів на акушерів і гінекологів за ту чи іншу медичну недбалість. Серед них чимало справ про недбалість під час пологів, і нам пощастило надибати саме одну із таких.
Тодд махнув офіціантові й замовив ще по келиху.
24
НАСТУПНОЇ СУБОТИ ВОНИ із самого ранку виїхали з міста на Тоддовій машині, і за дві години дісталися Бардтаунського федерального центру утримання іммігрантів біля Алтуни, штат Пенсильванія. З часу їхнього останнього візиту сім тижнів тому зовні нічого не змінилося. Колючий дріт блищав на сонці. Висока огорожа з рабиці здавалася передвісником нещастя. Автостоянка рясніла машинами й вантажівками десятків службовців, захисників вітчизни.
На Золі була довга чорна сукня вільного крою. Коли Тодд вимкнув двигун, вона накинула хіджаб і обгорнула ним голову й плечі.
— Яка приваблива мусульманочка, — промовив Тодд.
— Заткни пельку, — сказала вона й вийшла з машини.
Задля такого випадку її адвокат Марк Апшо надягнув костюм і краватку. Він викликався піти першим і влаштувати зустріч, аби уникнути драматичної ситуації, яка виникла під час попереднього візиту. Вочевидь, цього разу з документами було все в порядку. Їх провели до тієї ж кімнати для побачень, що й минулого разу, де вони півгодини чекали, поки не приведуть Золиних батьків і брата. Вона знову відрекомендувала своїх друзів, потім Зола та її мати обійнялися.
Вони намагалися не давати волі почуттям, коли Бо, її брат, пояснив, що ніхто й гадки не має, коли їх вишлють. Якийсь урядовець сказав їм, що ІМП чекає, доки не назбирається достатньо сенегальців на відправку, щоб замовлений чартерний рейс був заповненим. Марнувати місця в такій дорогій поїздці неприпустимо. Вони підрахували, що повинно бути не менше сотні осіб, і досі виловлювали нелегалів.
Бо запитав про юридичну школу, і компаньйони запевнили, що все йде добре. Абду, її батько, поплескав Золу по руці й зауважив, що вони дуже пишаються, що вона стане адвокатом. Зола сміялась, підігруючи. Вона дала їм картку з ім’ям Діалло Ньянга, адвоката з Дакара, і сказала батькові при змозі зателефонувати їй перед вильотом, а вона тоді зв’яжеться з паном Ньянгом, який намагатиметься посприяти їм після прибуття. Проте лишалося багато невизначеності. Фанта, мати Золи, говорила мало. Вона тримала Золу за руку і сиділа опустивши очі, сумна й налякана, поки чоловіки розмовляли. Через двадцять хвилин Тодд і Марк вибачилися і вийшли в коридор.
Коли візит добіг кінця, вони повернулися в машину й Зола зняла хіджаб. Вона витерла очі й довго мовчала. Коли вони їхали Мерілендом, Тодд зупинився біля крамнички й закупився пивом. Аби вбити день, вони вирішили з’їздити в Мартінсбурґ і віддати шану Горді. На цвинтарі неподалік від церкви вони знайшли його надгробок із свіжою землею довкола нього.
У НЕДІЛЮ МАРК ПОЗИЧИВ у Тодда машину й поїхав у Довер. Треба було побачитися з матір’ю і серйозно побалакати, проте йому не хотілося мати справу з Луї. Становище брата не змінилося і в його справі все повільно йшло своєю чергою — дата судового розгляду загрозливо вимальовувалася у вересні. Коли об одинадцятій приїхав Марк, Луї досі спав.
— Він зазвичай встає опівдні, до ланчу, — сказала пані Фрейжер, наливаючи за кухонним столом свіжозварену каву. Вона була на підборах, у гарненькій сукні, часто усміхалася, вочевидь, була рада бачити свого улюбленого сина. На плиті булькало в горщику й парувало смачними пахощами тушковане м’ясо.
— То як там справи в школі? — поцікавилась мати.
— Ну, мамо, саме про це я і приїхав побалакати, — сказав Марк, бажаючи якнайшвидше із цим покінчити. Він розповів сумну історію загибелі Горді й пояснив, як руйнівно це на нього вплинуло. Через психологічну травму він вирішив узяти перерву на цей семестр і поміркувати про своє майбутнє.
— Так ти не закінчиш її в травні? — вражено спитала вона.
— Ні. Мені потрібно трохи часу, от і все.
— А як щодо роботи?
— Щезла. Ту фірму поглинула більша, і в процесі мене скоротили. Все одно то була погана фірма.
— А я гадала, ти був радий там працювати.
— Взагалі-то прикидався, що радий, мамо. Ринок праці нині хирлявий і я погодився на першу-ліпшу пропозицію. Якщо подумати, нічого б там не склалося.
— Ох, золотко, я сподівалася, ти допоможеш Луї, коли складеш адвокатський іспит.
— Боюся, мамо, Луї вже нічого не допоможе. Його приперли до стінки, і попереду на нього чекає лиха година. Він уже говорив зі своїм адвокатом?
— Ще ні. Йому призначили якогось державного захисника, вельми зайнятого. Я так за нього хвилююсь!
Ще б пак!
— Слухай, мамо, ти мусиш змиритися з тим, що Луї посадять. Його зняли на відео, коли він продавав крек агентові під прикриттям. Там небагато простору для маневру.
— Знаю, знаю, — вона ковтнула кави, ледь стримуючи сльози. Потім змінила тему:
— А що тепер буде із твоєю студентською позикою?
Вона й гадки не мала, як багато грошей Марк винен, і він не збирався їй розповідати.