— Дівчата! — скомандувала пошепки Зінка Фокіна отетерілим юннаткам. — Оточуйте, тільки тихо… Чур, ловити буду я сама!..
Мовчки, з сачками наготові, дівчата почали оточувати сплячого Малиніна, того самого Костя Малиніна котрого вони, дякуючи своїй недосвідченості, вважали Мааковим махаоном, що чудом залетів у наше місто із далекого Уссурійського краю!..
ПОДІЯ ДВАДЦЯТЬ ШОСТА
В морилку, потім у сушилку… і в розпрямилку…
— Зараз ми його впіймаємо! — просичала Фокіна, хитаючись на одній нозі й боючись налякати Костя. — Спіймаємо і в морилку, потім у сушилку, потім у розпрямилку…
— Хр-р-ри… — долинув до мене голос Малиніна, що тим часом солодко спав…
Кость спав і навіть не підозрював, яку страшну загибель готувала йому староста нашого класу Зінка Фокіна. Не можна було гаяти жодної миті.
Бо, на нашу біду, повернулися хлопці і теж приєдналися до Зінки Фокіної, і теж висловили палке бажання піймати Костя Малиніна… тобто махаона, і посадити його в морилку. (От лобуряки нещасні! Що завгодно робитимуть, аби не працювати!)
Венька Смирнов і Генка Коромислов, що тільки-но з'явились на дільниці, теж вирішили взяти участь у цій жахливій справі. Венька розштовхав дівчат, глянув на Костя Малиніна і загорлав:
— Та ми ж цього типа недавно з Генкою на вулиці ловили!..
Зінка Фокіна, замість того, щоб зробити Смирнову і Коромислову зауваження з приводу того, що вони запізнилися на недільник, тільки засичала на Веньку, а дівчата, скориставшись плутаниною, відтіснили всіх хлопців у кущі і почали стискати навколо Костя Малиніна смертельне коло.
Що робити?
Я вилетів із трави, підлетів до Зінки Фокіної і, кружляючи біля її правого вуха, почав благати її, щоб вона залишила у спокої Костя Малиніна.
— Зіночко! — просив я. — Зупинись! Це ж не метелик! Не махаон це! Це Малинін!
Проте Зінка Фокіна відмахнулась од мене, як від надоїдливої мухи.
— Дівчата! Та що ж ви робите! — благав я відчайдушно.
Але вони всі ніби поглухли і посліпли: не бачили і не чули мене, ніби я взагалі не існував на світі. Смертельне коло дедалі вужчало.
Я заметався, потім злетів угору, залишилось тільки одне: збити сплюха з каменя — взяти його на таран! Можливо, він хоч від удару прокинеться. Склавши крила, я ринувся вниз, ковзнув над травою і щосили буцнув Костя головою в бік. Від сильного удару в голові у мене все пішло кругом і перед очима попливла веселка, а Кость зірвався з каменя, підскочив, злетів, прокинувся у повітрі і як очамрілий завертів очима.
— Костю! Роби свічку! Свічку роби! — закричав я не своїм голосом.
— Яку свічку? — сказав здивовано Кость Малинін, протираючи заспані очі.
Тоді я схопив його за лапу і потягнув за собою в небо стрімко вгору. І звідки в мене тільки сила взялась. В одну мить я підняв Костя Малиніна, як на ліфті, вище кущів.
Унизу, десь там, під нами, дико верещали.
— Це що, велика перерва? — спитав мене Кость сонним голосом і знову заплющив очі.
— Яка ще перерва? — сказав я, піддаючи Костю ззаду лапою, щоб він хоч трохи прийшов до тями. В очах у мене все ще мінилося північне сяйво. — Ти що, досі не прокинувся, чи як?
— Зараз, зараз! — сказав Малинін. — Зараз я наїмся нектару і сяду за геометрію… А цьому Мишкові треба крила обірвати…
— Якому Мишкові?
— Яковлєву… із сімейства відмінників. Щоб він знав, як погоджуватися підтягати нас у неділю…
Малинін хотів ще щось сказати, але раптом перестав махати крилами, голосно захропів і впав у кущі, в самісіньку гущавину.
— Костю! Не засинай! Пропадеш! — заволав я і пірнув слідом за своїм другом у бузок, чіпляючись на льоту крильми за сучки і листя.
Від удару об гілку Кость знову прокинувся. Гілкою назад і вперед повзали мурашки; вони снували у мене під ногами, і мені довелося двом з них дати гарного запотиличника, щоб вони не лізли не в своє діло у такий, можна сказати, критичний момент.
— Негайно перетворюйся з метелика на трутня, чуєш! — сказав я Костю, розганяючи мурашок.
— На якого трутня? З якого метелика? Ти що, Баранкін, з глузду з'їхав, чи що? — сказав Малинін і завалився на бік.
Певне, у сонного Малиніна так усе переплуталось у голові, що він уже нічого не тямив і взагалі ніс якусь ахінею. Тоді я підняв його на крила:
— Перетворюйся на трутня! Чуєш, Малинін?
— Як це може людина перетворитися на трутня? Ти, Баранкін, фантазей… із сімейства людовеїв… тобто людинаків… тобто… я спати хочу, — пробелькотів Малинін і перевернувся на другий бік.