— Я сьогодні бачила у вагоні метро — на телемоніторі — слайди про дні народження великих людей. Сьогодні народилися Дженіз Джоплін і Едґар По.
— Бути такого не може, — похмуро озивається Божевільна Юра, — зараз же листопад!
— Таж ні — грудень! — дивується Женщена В Поліетиленовому Кульку.
Підтягується Святий Пес Пива, наспівуючи собі за комір пісеньку про бари Алабами, ставить на стіл сірникове пуделко з дримбою, наче маленьку труну з помираючим пташеням, відсьорбує з кухля рідкого вогню.
— Я перепрошую, шановні, але вони народилися не сьогодні, а чортзна-коли, а сьогодні — день смерті Джима Моррісона. І знаєте, як він помер? Я вам зараз розкажу. Я знаю правду, бо я був менеджером славнозвісного Rock-n-Roll Circus у Парижі. І сказав нам Господь: «Ідіть і споживайте!» У нас продавалися всі можливі речовини, які заведено називати наркотиками. Мене звуть Сем Бернетт, хоча я й не можу тепер цього довести. Я знищив усе, що могло би засвідчити мою особу на суді, чи в поліції, чи в банку, чи на митниці, бо мені здавалося, що відмовившись від самого себе, зможу спокутувати жахливу провину. Знаєте, який найтяжчий вчинок може скоїти людина? Знати правду і мовчати, ось що я вам скажу. Отож, тоді Джим уже знав, що його літак приземлився і чекає за рогом наступного віскі-бару, коли рок-зірці перейде напад астми. Памела Коерсон, його подружка, нічого такого не запідозрила, бо Джим зранку нібито перебував у піднесеному гуморі, декламував свої поезії, співав їй своїх старих пісень. Це офіційна версія, за яку їй, бідолашці, та лікареві, що констатував природну смерть Джима, злюки-бариги заплатили, і я навіть знаю скільки. Прикольна шняга, скажіть: кохана жінка тільки вранці помічає, що її бойфренд з-від учора не виходив з лазнички?! А потім і вона і лікар несподівано обоє передознулися і померли. Що ви хочете — сімдесят перший, майже пік року й уявної свободи від корпорацій! Розширення свідомости! Американці любе лайно схавають з пончиками, якщо їм це втюхає офіційна преса! Два садна на грудях і природна смерть, кхгм. Якби ви тоді бачили нещасного Джима, джізус, що в нього був за вигляд! Він розжирів, мов кнур, він виглядав як звичайний американський фастфудовий жиртос-жиробас, я його навіть назвав «жиробосом» і сказав, що він убивця, бо знищив Велику Американську Мрію, ось так! Я продав Джимові герича, і Джим пошкандибав у туалет вмазуватися. А потім ми вибивали двері, героїчно відкачували бридкий жирний труп, прямо як дев’ять-один-один, хе-хе. Пересралися, звісно, капітально: світова зірка кинулася від обердозу в нашому, блін, клубі! Ви не уявляєте, які бабки у нас крутилися, просто собі не уявляєте, який це був попандос! Джізус, як він міг таке з нами зробити? Ну, то й відтягли жиробоса до його готелю, ніби він сам не міг там померти, ніби треба було підставляти всіх, хто його підігрівав першокласним чистим герасимчуком!
Святий Пес Пива шмаркає носом, зітхає і знову починає наспівувати — свого чергового віршика, як водиться:
Щоразу він мугикає щось нове, ніби дійсно складає поезії. Ніхто йому не вірить, ясна річ, бо з чого б це американський наркобарон тирлувався у цій задроченій дірі по інший бік океану, та ще й поетствував, наче якийсь недороблений Сковорода. Минулого разу він читав щось іще каламутніше і химерніше — про багряний цукор далекої осені, про зелений чай недосяжного літа, про хроматичний бронхіт і хронічні гами безнадійної весни — жах. Але на всі підступні закиди щодо його біографії Святий Пес Пива відповідає так:
— Щойно люди перестають працювати — за копійку гарувати, аби лише вижити, і зависають у барі, то одразу в них прокидається митець — вони починають писати вірші й музику, малювати на серветках карикатури і комікси, портрети завсідників і сюрреалістичні видива. Це тендітні матерії нашого призначення — всі люди митці, а живуть переважно як бидло.
І знову співає: «Любов — як закручені крани негоєна, рани — краплями плазми точаться полисками нічної реклами перебігають дорогу нічним убивцям…» — а Водій Маршрутки з тваринним острахом позирає на дримбу, водночас і боячись, і хворобливо чекаючи, коли та оживе і прохромить його своєю руйнівною вібрацією. Святий Пес Пива раптом ніби мимохідь звертається до Божевільної Юри: