Так закінчувався цей фрагмент, через який сер Генрі несамохіть запав у сон, із якого різко прокинувся.
— Я можу це зробити! — пробурмотів Берлінґейм. — Це все, що мені потрібно!
Ебенезер відвернувся, відчуваючи відразу не тільки від самої повісті, а й від більш безпосередніх картин. Він помітив, що Анна також, хоч і не читала «Діяріуш», цілком розуміла його значення; вона опустила очі долу, а її щоки пломеніли рум'янцем.
— Ну, що ж, — вирік губернатор, підводячись з місця. — Я так гадаю, Томе, що ми тут свої справи владнали. Забери цих двох поганців завтра вранці на мій корабель і подбай про те, щоб їх переправили до Пенсільванії.
Усі інші також заворушилися.
— Отакої, пане Лауреате! — зневажливо кинув Совтер з другого кінця кімнати. — Бенкет скінчився, а ви так і залишилися без гроша, як святий Егідій!
Ендрю лайнувся, а Ніколсон, почуваючись дещо ніяково, насупив чоло.
— Ти помиляєшся, Діку Совтере, — кинула з канапи Джоан.
Усі обернулися до неї.
— Мені недовго вже залишилося жити, — вирекла вона, — а маєток дружини по її смерті переходить до чоловіка.
Ендрю аж рота роззявив від подиву.
— А бодай тебе! Ти чув це, Ебене?
Усі, крім Совтера і Сміта, зраділи, коли відкрилися справжні мотиви її вчинку. Ебенезер кинувся до неї, щоб обійняти, а Ендрю аж заплакав від радості.
— Неймовірна дівчина! Вона ж справжнісінька свята, Роксанно!
Але Джоан відвернулася.
— Залишається, як я бачу, хіба що одна-єдина небезпека, — мовила вона. — Як уже сьогодні зазначили, такий фальшивий шлюб, як наш, можуть визнати недійсним, і мою спадщину можуть оскаржити в суді, — адже його так і не було ще підтверджено шлюбними стосунками.
Запала тиша; приголомшені близнюки подалися назад.
— Святий Боже! — прошепотіла Роксанна і міцно вхопила Ендрю за руку. Вираз на обличчі Берлінґейма свідчив, що він у захваті.
Бондар голосно розреготався.
— Ой, не можу! Ох! Ах! Ти чув, що каже ця дівка, Совтере? Та це ж справжнісінька Блудниця Вавилонська, а Кук має її відфайдолити, щоб отримати маєток! Ох, ха! Та я її і тичкою тютюновою побоявся б торкнутися!
— Мій хлопче… — сказав Ендрю, звертаючись до сина, і було видно, що ці слова даються йому важко. — У неї… соціальна хвороба, ти розумієш… і хоч я люблю Молден, як саме життя, я ніколи не стану думати про тебе погано, якщо…
— Стривайте! — втрутився Берлінґейм. — Ти підчепиш її болячку, Ебене, але від неї, я так гадаю, не помреш: можливо,то всього тільки клятий збур, а не французька хвороба. Їй-бо, хлопче, якщо на шальках терезів лежить Молден…
Ебенезер похитав головою.
— Це не має значення. Генрі. Хай там що вона має, але це все сталося з нею з моєї вини, під такою вже нещасливою зіркою зародилося наше кохання. Мене тепер мало турбує моя спадщина, важливо тільки те, що я повинен її здобути. Я прагну спокути: я маю відкупити свої гріхи перед дівчиною, перед батьком, перед Анною й навіть перед тобою, Генрі…
— Які ще гріхи? — запротестувала Анна, стаючи поруч із ним. — Якщо і є якась людина на планеті, вільна від гріха, то це ти, Ебене! Що ж іще змусило Джоан перетнути пів світу, як ти гадаєш, і пройти крізь оці всі жахіття, як не та риса в тобі, що віднадила мене від усіх інших чоловіків і навіть Генрі довела ледь не до божевілля…
Вона зашарілася, зрозумівши, що наговорила зайвого.
— Ти ж саме втілення Невинності! — закінчила вона тихо.
— Це і є той самий злочин, у якому мене звинувачено, — відказав брат, — злочин невинності, тягар Наділених Знанням. Є один справжній Перворідний Гріх, який кожен носить у своїй душі, відколи народився: йдеться не про те, що Адам взнав, а про те, що він мусив взнати… одним словом, що він був невинним.
Він сів на край канапи і взяв Джоан за руку.
— Одного разу, раніше, ця дівчина відпустила мені цей гріх, а я побільшив його, кинувши її. Хоч якими будуть наслідки, я радий, що маю другу нагоду отримати прощення гріхів.
— А хай йому грець! — озвався Макевой. — Ти хочеш це зробити?
— Так.
Анна обвила руками його шию і заплакала.