Уже одних цих чудес, як здається Автору, стане як доказів, щоб засудити пані Кліо, висунувши їй звинувачення в безсоромності, що одного разу і зробив наш поет; а що ж тоді думати, коли оцей самий молодий Балтимор у 1728 році запропонував Ебенезеру Куку справжній чин Поета і Лауреата Меріленду? «Що йому Гекуба», як звик виголошувати наш поет. Чи, якщо вже спробувати висловитися в стилі його гібридних метафор: занурмося у фарс цієї музи до самого кінця й опустімо завісу!
Для початку Читачу треба знати, що після того спалаху натхнення, що спонукав його взимку 1694 року, поки він одужував у Молдені, скласти не ту, обіцяну «Мерілендіаду», а сатиричну поему, у якій було б зображено всі незгоди, що його спіткали, Ебенезер більше не написав жодного вірша впродовж тридцяти чотирьох років. Невідомо, чим була викликана ця його безплідність — чи то втратою незайманості, чи розчаруванням у власному таланті, чи браком натхнення, чи змінами в його особистості, чи якоюсь витонченішою причиною, але було б марною справою дошукуватися їх, й Ебенезер був приголомшений, як буде приголомшений і Читач, взнавши, що якраз упродовж цих десятиліть його слава як поета зростала з року в рік! Рукопис, у якому він піддав нападкам Меріленд, як ми пам'ятаємо, Ебенезер забрав із собою під час ганебної втечі з Молдену і вручив через Берлінґейма капітану барка «Пілігрим». Тоді Ебенезер дуже опасувався за його цілісність і вимагав від Берлінґейма запевнень, що капітан неодмінно доставить його лондонському видавцеві; але в тій навалі подій, що відбулися потому, він геть забув про поему, і коли після того, як охрестили Ендрю III, Життя трохи попустило хватку на його горлянці, він, не виказуючи особливого інтересу, почав задумуватися над тим, що ж з нею могло статися.
Його скромна цікавість вдовольнилась у 1709 році, коли батько надіслав йому примірник «Баришника дур-зіллям», виданий коштом Бенджаміна Бреґґа в друкарні «Знак крука» на Патерностер-роу! Капітан «Пілігріма», як пояснив Ендрю в супровідному листі, доставив рукопис якомусь іншому видавцеві, котрий, не побачивши ніякого зиску в тому, щоб його друкувати, передав комусь іншому як таку собі цікавинку. Згодом він потрапив до рук панів Олівера, Трента і Меррівезера, колишніх товаришів Ебенезера, які, впізнавши в ньому творіння свого приятеля, здійняли таку хвилю інтересу, що видавець вирішив ризикнути і надрукувати його. Одначе тим часом Бенджамін Бреґґ почув, звідки дме вітер, і заявив, що має переважне право на поему на тій підставі, що її автор досі у нього в боргу за той самий папір, на якому її написано. Після цього сторони обмінялися незначними погрозами, і врешті-решт Бреґґ так залякав свого суперника, що той віддав йому рукопис, і поему видали за ціною 6 пенсів штука. Першим наслідком цього, як пояснив Ендрю, було те, що третій лорд Балтимор заходився пристрасно заперечувати, що він коли-небудь дарував Ебенезеру Куку, із яким він цілковито незнайомий, чин Лауреата Меріленду чи ще якийсь інший, і всіляко спростовував зміст поеми. Подейкували навіть, що якраз тоді, коли король розглядав можливість повернути йому провінцію, Лорд-правитель готував судовий позов проти поета за наклеп; із часом, одначе, ці чутки стихли, бо того ж таки року щодо поеми почали з'являтися схвальні відгуки. Ендрю додав один з них до свого листа; «Відчувається свіжість і приємна відмінність від звичних фальшивих панегіриків, присвячених Плантаціям… — писалося там, — …прекрасний гудібрастичний вірш… дотепність і гострий розум… втрата лорда Калверта виявилася здобутком для Поезії…»