Баришник дур-зіллям

дали нам В Тарелях Дерев'яних там;
Гоміні[121] й Сидр-пап[122] були
(Що й пси б голодні не взяли),
З Бекону Жиру хтось долив,
Й Мелясою хтось всолодив.
Хазяй дістав Кисет услід
Масний, як той Диван, де дід
Якраз сидів. Він Зілля взяв
І в Люльку набивать почав;
Із Палець довжина, як мірять,
Або із те, чим Леді марять.
Й так благодатно Дим клубивсь,
Серйозно і врочисто вивсь;
Аж Сер іде до Скрині їх,
Найкращої із Меблів всіх,
Яких в Кімнаті вщерть, хоч тут
Нечасто Віником метуть;
Зі Скрині Ром дід дістає
Й таку промову видає:
Дивлюся, вам не до смаку
Поживу їсти отаку;
         Селян і Індіян обід,
         Якому теж радіти слід,
         Хоч нині шлунок ваш без бід;
Як лишитеся в цих Краях,
Знайдете правду в цих словах.
Сказав і Кадібець здійняв,
Перехилив і пити став:
Я і собі незле сьорбнув
Аж занудило, як ковтнув,
Сидр швидко в голову зайшов,
Я ледь до Ліжка шлях знайшов;
Куди мене і довела
Одна служниця, хоч була
Як Бесс з Бедламу дама та:
Не Сукня, а брудне Дрантя.
Звідкіль вона, не відав я,
Тому спитав її Ім'я.
Шаріючи, спустила Зір
Й сказала ґречно на Позір:
Не в цім Краю, в щасливий Час,
Я в пастку втрапила ураз;
         Гарненька ще тоді була,
         Як Лорд чи Леді вся цвіла,
         Й в Кріпацтво двічі два[123] не йшла.
Був Одяг новий й модний мій
І навзамін пристойний Стрій;
Змінилось все, і в полі я
Босоніж все роблю зрання
І з Кукурудзою й з Свиньми
Збавляю я свій Час сумний.
Обдурена, сюди втекла,
Й від Шлюбних[124] Уз себе спасла,
Й, сплативши ціну, здобула
Бід згірш, ніж ті, в яких була.
Що б не верзла Галайда та,
Не довіряв, бо мав чуття:
Вона тут, бо воліла втіх,
Ще й Отче не сказав про Гріх.
Й хутчіш від Дум втекла вона,
(Й близ Ліжка Свічка лиш одна)
Перину гарну мав, м'яку,
Поблизу Коминка[125] в кутку;
Я впав, чекаючи на Сон,
Блаженний золотий Полон:
Та шум якийсь мене збудив,
Сей Ґвалт нічний мій сон струїв;
Кіт-мурчик, що в золі заспав,
З Свинею Сварку розпочав;
Спинити чвари Пес би міг,
Розумник гавкав й мир беріг.
Насилу Розбрат уладнав
Дрючок, що там якраз лежав;
Але Ренар, хитрющий Лис,
В мої Покої згодом вліз:
Хапко ганяв Гусей й Качок,
Хотів пожерти тих пташок;
І дивом Квокт і Скарги їх
З Очей дим збили Снів моїх;
Я в гніві з Ліжка зістрибнув
І, як Моряк, Матюччя гнув;
Мечем щосили я махав
Й Пернатих всіх порозганяв:
Все Птаство пурхнуло в Вікно,
Й Ренар із ними заодно;
Собаки, вчувши шум Борні,
На поміч кинулись мені,
Й на Місце Битви прибули,
Де і без них перемогли.
Як смажений Каплун тремтів,
Масний, мов Сала сто шматків;
Я у Садок подався так,
Аби відчуть Повітря смак;
Хотів День новий стрінуть там,
Тож випроставсь на Лавці сам;
         Нахабна Хвойда, Доля зла,
         Бід гірше й більше принесла,
         Ніж перед тим вночі змогла.
         Жаб хрипкий хор[126] враз Залунав,
         Їх Спів і Мертвих би підняв
         Й Деревного Князя б пройняв.
         Запхнув Бавовни в Вуха — річ,
         Щоб не оглухнути навіч,
         Й прокляв меланхолійну Ніч;
Та запал Намірів ущух,
Бо все ж благословенний Слух;
Гримучу я Змію зачув,
Сичала, аж біль серце скув:
Від Ворога куди втекти,
Куди у Темряві піти?
Та дивна Вдача помогла,
І Доля Дерево дала;
         На Гілці верхи я сидів,
         У Віття й Ніч сховавсь, як вмів,
         Зневажив Змій й Дияволів.
Та Бідам, втім, край не настав,
Й Комар кусатись клятий став;
Лиш рання Дня нового Мла
Страхи і Лиха прогнала;
Й спасіння від блукань дала,
Й спуститись з Древа помогла.
         Й подавсь я в Хазяйську Хижу,
         Шляхетну їли там Їжу,
         Смужки смажені ведмежі:
І Ведмежа було з смачних,
Каштанів з'їло сто одних;
Незгірш і в Юних те М'ясце,

121

Гоміні — страва з вареної Кукурудзи, яку їдять з Мелясою або Жиром з Бекону (прим. авт).

122

Сидр-пап — своєрідна їжа з Сидру та маленької порції Гоміні, подібна на нашу Вівсянку (прим. авт.).

123

Тоді була така Традиція, що Слуги мусили відбути чотири Роки підневільної Праці; після чого вони ставали свобідними (прим. авт.).

124

Це загальні Виправдання англійських Жінок, які продалися або були продані в Мері-Ленді (прим. авт.).

125

У цій Країні Ліжка стоять у кутку біля Коминка (прим. авт.).

126

Жаб називають Дзвіночками Віргінії, і вони (як у тій країні, так і в Мері-Ленді) упродовж Ночі дуже хрипло й невдячно шумлять (прим. авт.).