Баришник дур-зіллям

Обговорить на самоті;
Мене він щиро запросив,
Щоб я з ним Пляшку розділив;
Така Прихильність в таку мить,
Аж Долю мав благословить;
Знайшовши новий врешт запас
Вбрання на Складі біля нас,
На іншого я зліз Коня
Й не бить, а стримувать мав я.
         Без надміру зусиль в похід,
         Й лиш шпори Пуншу на Обід,
         Врешт спішились поблиз Воріт,
Де з Кипарису древній Дім,
Й Кокруз[139], мій новий Друг, жив в нім;
І хоч Будівля з Деревин,
Встояла безліч Весен й Зим;
Коли Дуби і вись Соснин
Зрівнялись із Лозою Динь[140],
Рослини з коренем стягло
І вгору Бурями знесло;
Був добрий Пунш і з Яблук Сік,
Й збавляли Час без лайок всіх;
Й зманила Люд і Богів спати
Північ в соболиних Шатах;
Й з приємним подивом я вмить
Дрімоті Очі дав склепить.
Атон[141], що вдачу мав лиху,
Пробіг, румак, вже пів Шляху;
Вогненним Променем дихнув,
Гарячим Днем новим метнув
В мене, що в білій Ковдрі був;
Ледь Спека і Чинчі[142] змогли
Й в Обід Грішника підняли;
Там Птиця, а в Риб ніжна Кість,
Таку в Нептуна любка їсть,
А я так частувавсь як Гість;
І жирну Оленину мав,
Й Індичку дику[143] наминав:
Бенкет найбільш слід вихвалять
За те, що Друг вмів пригощать.
Бенкет шляхетний завершивсь,
Й мов пещений я Піп наївсь,
Мадера, ніби щось міцне —
То втіха Душ, його й мене;
Багрянцем стомлені Струмків,
Густим Вином (кров Велетів,
Піїт вдає), тож я й пішов,
Зелений Затінок знайшов;
Де про Блукання міркував
Й мінливу Долю споминав;
Поринувши у різні Думи
Про давні Мрії і Задуми,
Надовго задрімав…
Аж згубні Роси й млиста Ніч
У сну враз Пута збили пріч;
Врешт змерз від Випарів в імлі
Й подавсь до коминка в теплі;
А там Жінок Гурт засідав
І весело у «мушку» грав;
Брудні, а Сукні білі все ж,
Чи ж в Англії таке знайдеш?
Я сперш подумав: Відьми тут
У Келії Змови плетуть.
Аж тут одна, стурбована,
Десь вчилась лаятись вона;
Гукнула: ця Роздача — Хрінь,
Валета ж збережу, й амінь.
Коли ж по колу гра пройшла,
До мене черга грать прийшла.
Не звик, щоб довго хтось просив,
Тому до них я швидко сів;
І раз зіграти не змогли,
А Індіянські Фро[144] вже злі.
Одна: Ах ти ж, була нині
Чотирирічна Рабиня;
Немов й Жона Плантатора,
Та на тобі, плужить пора.
Й та їй: тебе ж, гниль, Капітан
У морі цілував, як пан;
Й коли вже Правду говорить,
Не слід вночі самій блудить.
Шарітись вмієш? Ти ж проста!
З Брайдвелла ти чи з Ньюґейта:
Від Слів дійшли до Стусанів,
А я ж мішатись не хотів,
Ще й у Війні Хвойд участь брать,
Тож в Ліжко вирішив тікать.
Уранці Голова болить,
І Спрага кличе Одр лишить;
Вдягнувся і подався вмить,
Аби Печінку остудить
Succahana[145] чистіш й свіжіш,
Хоч й аглицького пива гірш;
Таж в Кухні у Відрі отак
І був Адамів Ель на смак;
Бо тут в Підвалах Хазяїв
Жовтневим[146] рідко хто поїв,
Хоч Сидр з Айви та з Яблук Сік
З-під Крана, як Вода та, тік;
Як в Бочках видихлось, пора
До Гарбуза[147] вдатись й Відра:
Ковток утішний в Горло влив,
В якім би й корабель поплив,
З Кокрузом я сидів якраз,
Й морозило мене раз в раз;
Пульс гарячковий в Жилах бивсь,
Я з Болю і з Застуд казивсь:
Так до підсоння я звикав
Й від Марця аж до Грудня ждав;
Від болещів я геть знеміг,
Та тільки Кнік[148] і запоміг,
Якби Нічниці було лінь
Й тоді забракло Ліків й Вмінь,
То Землі б Батьків Син згубив
І Ґудвінських Пісків не вздрів:
Я дяку Долі й Няньці склав,
За Догляд той Гаман віддав,
Що знову в добрім Стані я
Без допомоги Лікаря;
Ледь не домучили-таки
Главу і Серце дрижаки;
Минулось, й став я міркувать,
Товар британський як продать,
Вантаж я свій так й не забрав,
Він в Перевізника лежав:
Із Другом все згрузив я в віз
Й на Східний Берег перевіз;
Й близ Сенді-бей Квакера стрів,
Так-Hi, і він все зрозумів;
Побожний й совісний Крутій,
В Береті й Брогах сей Вертій,
Не клявсь і Слова не тримав,
Та в Страсі Божім лиш брехав;
Й коли Боргів він не сплатив,
Як Блискавиця вмить здимів.
З Лукавцем тим я сторгувавсь,
Щоб в Англію Товар уплав.
У десять тисяч фунтів аж
Дур-зілля мав відплить вантаж,
Оронуко з ґрунтів його
І ще й широколистого;
На Бочку вщент заповнену
П'ятсот йде фунтів Тютюну.
Угоду я тоді уклав,
Хоч про Торгівлю мало знав,
Моє — на Суднах, де Шахрай
Уже тримав і свій врожай;
Пізніш по частку я побіг,
Та Пташки вже і слід простиг:
Лакузу ту я ницу кляв,
Благочестивця проклинав;
Для Справедливості та Мсти
До Аблаката взявсь піти,
Архимник то дворушний[149] був,
Що безліч Навичок здобув:
Пігулки і Клістир давав
І Заповіт й Розписку клав;
І лиш Нахабства в нім запас
Його ж від браку Глузду спас;
Смиренний Вигляд й Простота,
Як на Дзвіниці Галка та;
Гнів до Лиця мені прилив,
Як я про Справу оповів:
Ще й Гроші щедрі обіцяв,
Він пів Парафії б поклав,
Повісив батька б на суку,
Аби Платню мати таку;
Всміхнувсь: за Справу я берусь,
Не бійтесь, з ним я розберусь;
         Цю Справу вирішено, сер.
         Гален поміг? Ні, Кук, він вмер,
         Й я помилявся дотепер:
В Провінції вийде Наказ,
Щоб Негідь покарали враз;
В цій Справі легко вигравать,
То мовби Пранці[150] лікувать:
Таку ж, щоб Брат святий бід мав,
На нього Шельму нацькував;
Й щоб суд за справу цю взявся,
В Аннаполіс[151] я подався,
В Рівнині Місто це було,
Й в Домах там від Дощів текло;
Й не з Кипариса в них Каркас,
Як в Саутворку Базар в нас,
Та Незнайомець тут ніде
Бірж, Площ і Вулиць не знайде;
Й, на Правду, тут геть не Курорт,
Таке щось як Тоттенгем-Корт.
         Сент-Мері славилось давніш,
         Тепер тут Судді ділять гріш,
         Й в рік двічі Речники незгірш.
         Й присяжні прагнуть зустрітись,
         Хтось наїстись, хтось напитись
         Й Розвагами звеселитись.
Але чи справедливий Суд,
Ніхто з цих юрб не відав тут,
Й не мав-бо Звагу він таку
Судить на Користь Чужаку:
На Суд скликав їх Барабан,
Лишав і Ром, і Пунш всяк Пан,
Д-р Крючкодер все витягає
Й Слухання розпочинає;
І щоб я кращого не мав,
Вертій-Архимник Ум вдавав.
Діва так на М'якім Полі
Пнеться здатися поволі:
Продажний Суд прирік мені
Сплатить Борг в Окружній Платні;
В Ведмежім М'ясі й Чубуках[152] —
Все рідкісне в моїх краях;
Злий і смутний втік звідти я
У Кікетан[153] до Корабля;
Сівши на борт, я Вітру ждав
Й так це Прокляття залишав.