Выбрать главу
Хай же ті заморські Канібали Цькують цих, як ці мене цькували; Нехай Купець не править Кораблів До негостинних лютих Берегів; Хай Світ покине Край цей, щоб вмирав Він з голоду, сам Долю цю обрав; Хай Дикі стануть, як гурт Індіян, Від Торгу гнані, Щастя й Спілкувань; Віровідступний Край, у Сонце вір І у Поганство увійди, мов Звір, Щоб Помста зріла… Хай Божий Гнів накриє Край марнот, Де Муж[154] без Честі й Жінка без Чеснот.

Післямова

Один Барт і два Куки

Талант Джона Барта полягає в тому, що на основі посередньої 21-сторінкової поеми Ебенезера Кука початку XVIII століття він зробив геніальний понад 800-сторінковий роман. Геній же Джона Барта в тому, що, крім цього, він написав ще дванадцять талановитих романів і з три десятки оповідань.

Наприкінці 1955 року письменник закінчив два романи про нігілізм і збирався писати третій, останній у цій серії. Тоді він думав, що винайшов нігілізм, але коли з'ясував, що це не так, то розчарувався в самій ідеї. Перші романи він писав кожен за три місяці, а третій — три роки, але всі — від руки. 12 квітня 1958 року вже було 1000 сторінок рукопису, тобто десь половина першої чернетки, і тоді Барт вирішив додатково попрацювати з історичними документами. В інтерв'ю він згадував, що близько року вивчав так звані «Архіви Меріленду» у 72 томах (історія цього округу від 1637 до 1776 року, коли він став штатом), а також безліч архівних свідчень про колоніальну історію, щоб доволі точно відтворити обставини життя, факти про сім'ю Кука та загалом історичний контекст. Пізніше це дало йому право відповісти рецензентам: «Хай би що там казали критики, але біографічно я всюди точний, крім тих місць, де вигадував». Крім того, він ще й географічно точний. Проте фінальний текст виявився дуже неоднорідним, тому Барт довго не міг знайти для нього доречне жанрове визначення: «філософсько-пікарескна феєрія» (1958), «ідеологічний фарс» (1959), а за кілька років він уже називав «Баришника дур-зіллям» «моральною алегорією у формі колоніальної історії» (хоча згодом пожалкував про слово «алегорія») і «пастишем» («частково пародія, але переважно відлуння і не імітація»).

вернуться

154

Автор не має наміру образити цим жодного з англійських Джентльменів, які там проживають (прим. авт.).