Девід Моррелл зводить лінію Ебенезера Кука до руху від невинності (дівак) до досвіду (поет), і декілька дослідників зазначають, що ця тематика співзвучна роману Ґрема Ґріна «Тихий американець» (1955), де Олден Пайл також страждає через свою невинність у ворожому оточенні. Зважаючи на фразу Барта, що він спочатку думав, що пише про цінності, але виявилося, що писав про невинність, Річард Ноланд[169] справедливо припускає, що сексуальна невинність Кука може бути захисною реакцією супроти несвідомого визнання свого інцестуального бажання. Зворотною реакцією на це є закоханість Ебенезера в ту, яка втілює повну протилежність його цнотливості, — повію Джоан Тоуст. Тому деякі дослідники припускають, що Джон Барт запропонував свою версію «Кандіда» Вольтера, обігруючи популярну в 1960-х роках концепцію американця як «нового Адама» (висвітлену в книзі Річарда Льюїса 1955 року). Важливо, що в романі Барта Кук спочатку прагне оспівати Новий світ у поемі «Мерілендіада», але зрештою, побачивши, що навіть його родинний маєток перетворився на опійне кубло і бордель, пише нищівну сатиричну поему «Баришник дур-зіллям». Письменник, дослідивши архіви, зазначав, що тоді мерілендці найбільше боялися змов чужинців: французів, індіанців, католиків і загалом будь-кого, бо все це просто могло знищити провінцію. Тож незайманий Кук (virgin poet), що припливає підкорити «незайману землю» (virgin land) дивується, знаходячи «сраний в біса Меріленд», де відбувається гоббсівська війна «всіх проти всіх». На думку Евелін Ґлейзер-Ворер[170], автор у такий спосіб підриває саму ідею «американської мрії», яка базується на протиставленнях свободи і беззаконня та цивілізації і дикунства.
Однією з другорядних, але важливих ліній роману, що демонструє, як Джон Барт працює з історичними фактами, є легенда про Покахонтас. Барт дає дві версії цієї історії (Сміта і Берлінґейма), тоді як історичний Джон Сміт лишив доволі неоригінальну оповідку, щодо автентичності якої дослідники мають великі сумніви. Письменник наповнює твір оповідями й оповідачами, алюзіями, цитатами й ремінісценціями, загалом — інтертекстуальністю. Тому й історія для нього — це не факти, а оповідь, тобто історія як література, яку пишуть не переможці, а будь-хто. Як це сталося з Покахонтас, про яку багато писали, поки «правда» про неї остаточно забулася. Письменник неодноразово обігрує співзвучність англійських слів «story» та «history», які українською можна перекласти одним багатозначним словом «історія». В одному з інтерв'ю Барт зазначав, що, на його думку, «романіст, як і радянський історик, розглядає істину як доречну сировину і завжди маніпулює нею з прихованими мотивами».
Ця легенда — важливий для Барта сюжет про взаємодію чужинця (Сміта) з місцевими (Покахонтас) і про символічну перемогу чужого над іншим (бо історію розповідає Чужий), однак це перемога не ідеологічна, не силою, а «любов'ю». Прекрасний міф про те, що американці не знищили індіанців, а закохали їх у себе. Барт переосмислює це протистояння як зіткнення одних чужинців з іншими: англійців з плантаторами (по суті, колишніх англійців), де теж перемагає «любов», але вже не така, як у Джона Сміта й індіянки.
Роман Джона Барта — це гімн оповіді, де, за підрахунками Чарлза Гарріса[171], сімнадцять оповідачів розповідають двадцять п'ять історій. Письменник, захопившись переосмисленням старих романів (Свіфт, Стерн, Філдінґ, Смоллет, Батлер), водночас відзначав, що «Баришник дур-зіллям» лише «імітує форму Роману, написаного автором, який імітує роль Автора». Проте позірна вторинність і показова відмова від експериментаторства якраз і допомогли Барту створити свій непересічний роман. Парадоксальне самозречення автора й іронічна відмова від марнославства стали запорукою появи видатного тексту в американській постмодерністській літературі.
169
Noland R. John Barth and the Novel of Comic Nihilism // Wisconsin Studies in Contemporary Literature, Vol. 7, № 3 (Autumn, 1966).
170
Glaser-Wöhrer E. An Analysis of John Barth's Weltanschauung: His View of Life and Literature. — Salzburg: Univ. Salzburg, Inst. f. Engl. Sprache u. Literatur, 1977.
171
Harris Ch. Passionate Virtuosity: The Fiction of John Barth. — Urbana: University of Illinois Press, 1983.