На відміну від Шульца, котрий писав літературною мовою, Грабал частенько послуговується міським жаргоном. Від часів Гашека чехи не мали нічого подібного. Гашека у нас перекладено досить вдало, але цікава річ — в часи застою виходив Швейк у повному перекладі В. Маслика зі всіма перченими словечками (дивись хоча б у серії — «Вершини світового письменства»), а от у наш час (і в двотомнику творів Гашека, і у виданні «Дніпра» 1990 року) — вже гладенько прилизаний і цнотливо підфарбований. Інакше, ніж блюзнірством, цього не назвеш. Ніде, в жодній літературі світу не існує заборони на сороміцькі слова й вирази, а надто коли йдеться про засоби стилетворення.
У Грабала знаходимо чимало соковитих народних словечок, і так щасливо складається, що й ми не без того скарбу, тож цілком гарненько можемо закрутити яку-небудь словесну хвигуру, не дратуючи чийогось цнотливого смаку.
Втім, Грабал часом таки епатував навіть чеську публіку, що видно з вибору листів, які він опублікував під назвою «Кривава балада, написана моїми читачами».
Треба сказати, що якраз під цим оглядом «Барон Мюнгавзен» є певним винятком, бо якраз нічого сороміцькою тут нема. Але перекладати його літературно було б непоправною помилкою. Візьмімо хоча б назву, в Чехії здавна прийнято чехізувати чужі імена. Тому подавати цю назву як «Барон Прошіл» означатиме відступ від оригіналу. Перед війною у Львові видано було славну книжку під назвою «Барон Мюнгавзен», а оскільки Гантя є реліктом буржуазної Чехії, то я й вибрав саме цей варіант.
Щодо самої празької говірки, якою послуговуються герої Грабала, то найкращим для неї відповідником може бути лише львівська, адже нею і досі користуються ті самі люди з узбіччя, або, як у нас кажуть, з маргінесу.
Львівська говірка настільки своєрідна, що за кордоном видано уже кілька її словників та наукових досліджень, не кажучи вже про багатющий вуличний фольклор. І говірка ця по сьогоднішній день збагачується новими словами. Є тут і сильний стримінь пуризму, себто очищення мови від чужих слів.
Таким шляхом йшли також чехи, штучно творячи нові слова й витісняючи з ужитку німецькі.
Одначе нелітературні слова — це тільки половина проблеми, яка постає перед перекладачем, бо Грабал ще й речення будує на засадах якогось особливого вуличною синтаксису. Потік оповіді, підсилений Гашековою традицією, передає ритм життя, його змінність, випадковість, деколи й нелогічність, а тим самим і всю нетривкість позиції сучасної людини, хоч би якої освіти вона засягла і якого шабля кар'єри дісталася.
Мав рацію Грабал, зазначаючи: «Коли людині зле на душі, тоді найуспішнішим ліком є банальні розмови про банальні події і речі». Подивимось, чи й нашу душу вони заспокоять.
Львів
Юрій ВИННИЧУК