Выбрать главу

Але касир у цей час тяжко думав, що б то було, якби йому в касі забракло двадцяти гелерів.

— Застудився я, — мовив він.

— То чому одразу не сказали? Мусите пильнувати. Як вернетеся з контори домів, налийте до горнятка трохи води і додайте добру порцію рому. Потім це нагрієте, само собою, з гвоздикою і перцем. Потім зі смаком того випийте і зачекайте хвильку, заки трунок зачне вам у голові кружляти, а тоді хильніть іще двічі по сто грамів житнівки, бо житнівка дуже на груди помічна. А потім хай добродій вийде на повітря… Уже вечір, стемніло… тож десь там упадете і проспите під парканом, а над ранок, за першої роси від нежитю ані сліду. То є метода Кнейпа, куди ліпша, аніж компреси Прейсніца. Одним словом, завтра занесу панові тамті хустинки, — сказав Гантя, потис касирові руку і сердечно нею потрусив.

Касир намацав клямку страхової контори і так чхнув, що влетів до фойє.

А невдовзі Гантя помітив, що до їхнього складу прямує якийсь залитий потом чоловік, попихаючи перед себе візок. Гантя підбіг і поміг пхати той візок, що скидався на гармату.

— Ціле щастя, що маю того візка, — вигукнув радісно власник. На візку був тільки один маленький пакуночок.

З контори вийшов шеф і сказав:

— Дайте це на вагу.

— А дилі маєте? — спитав клієнт, витираючи з лоба піт.

— Що за дилі?

— Ну, дилі… такі, що по них скочують бочки в броварнях.

— Ні, нема.

— То, може, хочайби паси парусинові?

— Паси? Здається, маємо… Але для чого? Хіба для цього? — охнув шеф і зрозумів, що втратить гумор на решту дня. Вхопив пакунок і кинув на вагу.

— П'ять кіл.

— Ну, то люкс, — втішився власник візка.

— І що ви за це хочете? Гроші чи льотерейки?

— Льотерейки. Аби тільки нумери не йшли підряд.

— Нате вам одну.

— І-і, цеї я не хочу. Перемішайте її з іншими.

— Беріть собі цю льотерейку та й самі перемішайте, — сухо сказав шеф.

— Бракує вам тутка папуги, — мрійливо зауважив власник візка і поклав льотерейку до портмоне. Хотів було від'їхати, але якось йому воно не пішло. Візок був нівроку тяжкий, а дорога з подвір'я йшла трохи під гору. Через те Гантя з одного боку, а шеф з другого, зігнувши коліна та вчепившись пальцями в ободи, мусили штовхати того возика та ще й вигукувати: «Гей, гуп!»

Допіру тоді візок, що й важив, певно, як ціла гармата, врешті зрушив з місця.

— Ех, якби то виграти «спартака»! — зітхнув клієнт. — Я бим того роверка вчепив до візка і їздив би як рикша.

— Ще чого! На «спартаку» їздить наш директор, а всі головні виграші давно розподілені. Коли щось і виграєте, то в найліпшім випадку шарфик, книжку або сорочку, — сказав Гантя.

— Добре, що хоч маю цього візка, — тішився власник і, крекнувши, витарабанився на вулицю Спалену.

Повернувшись на подвір’я, Гантя сказав шефові:

— Той з тим візком… ціла халепа. Покрай, намаж і вклади до писка!

Близько дев’ятої на подвір’ї складу з’явився якийсь дідок, обминув групку клієнтів, котрі тісно обступили вагу, і спинився серед подвір'я. Він шанобливо приглядався до всіх стін і кутів, врешті скинув навіть шапку, наче в якомусь соборі.

— Що ви так лупаєте очима, гейби з ялинки беркицьнули? — озвався Гантя.

— Е-е, прошу пана… я тут, бачите, працював трийцять літ тому, тільки тоді тут не було ще кам’яниці. Отутечки, де стоїть вага, колись була помпа, а там, де цей склад — стайня. Був я фірманом…

— Христе Боже! Дайте мені руку, пане добродію!

Вони трималися за руки, якусь хвилю дивлячись одне одному в вічі. Ну, а як уже надивилися, дідок повів далі:

— Там, де контора, не було нічого, звичайний закуток, а за ним шопа. Під тими вікнами завше стояла драбина, котра вела на стрих, де було сіно. А там, де зараз так темно, стояла лавочка, бо в тому місці найдужче шпарило сонце…

— О, то ви теж, добродію, кохаєтесь в зацвілих споминах? Коли таке діло, то заберу вас, — але у визначений час і як дам знак… — заберу вас на Слапське озеро, — обіцяв Гантя. — Поїдемо, але тільки удвох. Попливемо човником і нагло я крикну: «Стоп!!!» І будемо собі дивитися вниз на воду, мов з літака. А як вода заспокоїться і стане прозора, то якраз під човником знайдемо Головоушть, моє рідне село. А я вам покажу: «Он там, де пропливає короп, там я народився».